Лисиця та рак

Десь жила собі лисичка, тим відома між звірят, що була у неї звичка глузувать з усіх підряд.

Глузувала із сороки, що у неї білі боки.

Насміхалася з жука – в нього роги, як в бика.

А ведмідь, мовляв, незграба, а кабан – гладкий, як жаба, а у зайця – куций хвіст, а їжак – малий на зріст, у кози – негарні роги, а у чаплі – довгі ноги, а сова – сліпа удень, і усі – дурні як пень.

– А сама я гарна, ловка, славлюсь я на всі ліси.

Хвіст у мене – наче з шовку, незрівнянної краси.

Я швидка, метка, розумна, у палаці б жить мені!

А на вас – дивитись сумно, простачки непоказні!..

Вихвалялася без міри та лисиця кожну мить – аж в усьому лісі звірі вже не знали, що й робить!

Хоч би хто набрався духу, щоб покласти край цьому, щоб провчити цю хвастуху й добре висміять саму!

Якось вийшла ця лисиця прогулятися в байрак.

Раптом бачить: по травиці до струмочка лізе рак.

От вона до нього скаче й починає глузувать:

– Ех ти, раче-небораче, тільки й вмієш рачкувать!

Рак на це, підвівши клешні, каже: – Не займай мене!

Ще побачать всі тутешні, хто кого пережене.

А лисиця знов сміється:

– От розвага для звірят!

Ну й змагання розпочнеться:

я – вперед, а ти – назад!

– Я готовий до змагання! – рак відказує не в жарт. – В цьому ж місці завтра зрання разом вийдемо на старт!

Тут почули цю розмову метушливі горобці і негайно слово в слово рознесли в усі кінці.

Збіглись звірі до байраку, в лісі гомін шелестить:

– Та невже ж старому раку перегнати пощастить?!

Кожен лізе, де видніше, дехто б’ється об заклад, а ведмідь умови пише, щоб змаганню дати лад:

Бігти з пагорка до мосту, по мосту через струмок, а тоді на гору просто, де стоїть ото пеньок.

Дзвонить білочка у дзвоник.

Все затихло, й під кінець сірий зайчик – майстер гонок – підіймає прапорець.

– Приготуйсь! Команду слухай!Лисиця та рак Починаймо! Раз, два, три!.. – І лисиця тут щодуху вмить помчалася з гори.

Мчить, мов лине над землею, до струмочка!.. Через міст!..

І не зна, що рак клешнею учепився їй за хвіст!

Ось пеньок!.. Аж дух спинився...

Круть хвостом на всім скаку! – Рак одразу відчепився і сидить вже на пеньку!

– Ти вже тут?.. – руда говорить, ледве стримуючи злість, та мерщій назад, під гору!

Ну, а рак – ізнов за хвіст!

Прибігає... Поруч з нею – глядь! – і рак уже сидить, ще й грозиться їй клешнею, перед натовпом ганьбить.

– Що, – питає всім на втіху, – будеш рака поважать?! – Глядачі кругом від сміху просто покотом лежать.

Аж гарчить лиса від злоби:

– Нумо знову, якщо так!

В другий раз догнати спробуй!

– Хоч у третій! – каже рак.

Вслід лисиці знову лине регіт, оплески і свист, а вона ні на хвилину не оглянеться на хвіст!

Вдруге, втретє і вчетверте!..

І до того гра дійшла, що лисиця напівмертва впала й ноги простягла.

– Щоб тепер не насміхалась, так і треба! – каже рак.

І веселий сміх та галас розляглись на весь байрак.