Лисичка, тиковка, скрипка та капкан

Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде.

Аж біжить лисичка.

– Бач, – каже, – реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!

Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.

– Іч, – каже, – ще і проситься! І не просись, бо не пущу!

От як тиковка вже набралась води та й лисичку тягне у воду.

– Бач, яка, – каже. – То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!

Насилу вона вирвалась.

От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.

– Бач, – каже лисичка, – ангельський голосочок, так чортова думка.

Та й обмина її.

Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.

– Бач, – каже, – які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна.

Тільки сіла, а капкан її за хвіст.

– Бач, яке, – каже, – ще й держе!

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

– Дивись, ще, може, і бить буде!

А той чоловік узяв її та й забрав.