Лисичка-сестричка й вовк

Нанюхала лисичка під лісом рибку в возі. Бо то чумаки везли з Дону та стали одсторонь на відпочинок, а самі пішли по воду.

Лисичка підібралась до воза, насмикала собі рибки та й їсть. Аж іде вовчик. Бачить, що лисичка їсть рибу, та й питається:

– Де це ти, лисичко-сестричко, рибки взяла?

– Наловила,– каже лисичка.

– Де?

– А он там, у річці. Коли хоч, то й тебе поведу.

– Добре,– каже вовчик-братик.

От і пішли. Привела лисичка вовчика до річки, до ополонки, та й каже:

– Ось устроми сюди хвоста, то рибка й начіпляється.

Вовк устромив хвоста, а лисичка стоїть та й приказує: Мерзни, мерзни, вовчий хвіст… Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

– Що ти там, лисичко-сестричко, говориш? – пита вовк.

– Та то я кажу: Ловися, рибко, велика й маленька!

– А, то добре! – каже вовчик.

Та згодом і пита:

– А що, вже, може, й начіплялось рибки?

– Та вже, може, й начіплялось трохи,– каже лисичка,– спробуй потягти!

Вовк спробував – коли трохи важко тягти.

– Щось тяжко,– каже вовк,– мовби щось не пуска!

– Е,– каже лисичка,– то рибка начіплялась; тільки ще подерж, то ще більше вловиш. А сама все приказує; Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! А вовчик дума, що вона каже: Ловися, рибко, велика й маленька!..

Знов хотів вовк витягти хвоста,– коли вже й не можна: хвіст уже зовсім вмерз – ні сюди, ні туди!..

А тут і чумаки йдуть. Побачила їх лисичка та як зарегочеться і гукає вовкові:

– Он люди йдуть! Вони тобі поможуть витягти рибу!

А сама дременула в ліс.

Прийшли люди й убили вовка. Так він і пропав через те, що повірив лукавій лисичці-сестричці.