Лисичка і рак

Здибалася Лисичка з Раком. Стала собі, глядить на нього, як він помаленьку лізе, а далі давай над ним насміхатися.

– Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодню п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов та й ті насеред хати розілляв?

– Може, коли й правда була, – каже Рак, – а тепер дуже на брехню подобає.

– Овва! Значить, ти тепер прудкіший зробився?

– Прудкіший чи не прудкіший, а тобі на кпини не здатний. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того корчика добіжу.

– Що? що? що? – дивувалася Лисичка. – Ти хотів би зо мною об заклад бігати?

– Не тілько побіжу, а ще й тобі о один скок випередки дам і швидше тебе при меті буду, – мовить Рак.

Побилися вони об заклад. Стала Лисичка о один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до мети та й кличе:

– А де ти, Раче?

Нічого не чути.

– Ну, Раче, де ти там? – ще раз кличе Лисичка та й обернулася хвостом до мети.

Отоді Рак пустився від її хвоста та й каже:

– Та осьде я! Давно вже жду на тебе аж трохи поза мету забіг.