Лелека і сорока

«Гілочку за гілочкою, паличку за паличкою», — наспівував лелека, літаючи в небі. Була весна, і він безперервно прилітав до покинутого димаря, а потім знову повертався до лісу. Він поступово носив гілочки та складав їх на вершину димаря, будуючи гніздо. Лелека радів, адже коли гніздо буде готове, його кохана пані лелека приєднається до нього, і вони зможуть мати малих лелеченят.

Але ще потрібно було закінчити будівництво гнізда. Це не так просто: треба не лише принести гілки, а й акуратно скласти їх одну на одну, щоб гніздо було міцним і затишним.

Здалеку за лелекою спостерігала сорока. Вона прилетіла до нього, сіла на найближчий дах і каже:

— Не розумію, чому ти так морочишся. Це марна праця, лелеко!

— А як же інакше? — здивовано запитав лелека. — Можливо, сорока знає швидший спосіб?

— З таким темпом ти втомишся, ще не закінчивши. Гілка за гілкою… Це займе дуже багато часу. Краще знайди покинуте гніздо з минулого року. Після когось. Це зробиш миттєво. Нічого не потрібно буде робити, — пояснювала сорока.

Лелека задумався. Але серце підказувало йому, що це неправильно.

— Ні, ні, сороко! Краще зроблю власне гніздо. Гарно його побудую. Тільки так буду впевнений, що воно насправді міцне і безпечне для моєї родини. Мені не важко попрацювати. Крім того, коли побудую його сам, буду відчувати гордість за свою працю, — відповів лелека і знову полетів по гілки.

— Пхе, як хочеш, — відповіла сорока й полетіла шукати покинуте гніздо. Незабаром одне знайшла. Вона оселилася в ньому і хвалилася, як добре все вигадала — і без зусиль.

Того вечора пронісся сильний вітер — такого не було давно. Лелека сховався у своєму гнізді. Воно ще не було повністю готове, але вже було міцним. Саме таким, яким він хотів його бачити. Лелека був задоволений своєю роботою. Сорока теж сховалася у своєму гнізді. Втім, коли вітер став ще сильнішим, старе сороче гніздо розлетілося на частини.

Сорока не знала, куди податися. Оглядаючи навколо, вона побачила недобудоване гніздо на димарі, а в ньому — лелеку. Як тільки вітер трохи вщух, вона швидко полетіла до лелеки і просила:

— Будь ласка, можна я сховаюся у тебе? Лише на одну ніч. Моє гніздо розвалилося, немає куди йти.

Лелека був добрий і шкодував сороку. Він зробив їй місце поруч із собою. Вітер стих до ранку. Коли лелека відкрив очі, почув, як хтось наспівує поруч:

— Гілочку за гілочкою, паличку за паличкою…

Це була сорока. Вона принесла лелекові кілька паличок, щоб він міг продовжувати будувати гніздо.

— Що ти робиш? — запитав лелека.

— Допомагаю тобі! Ношу матеріал для гнізда. За те, що ти дозволив мені залишитися тут на ніч. Ти мав рацію — лінь не окупається. Якби я будувала гніздо сама, як ти, зараз мала б де жити, — пояснила сорока.

Лелека усміхнувся, йому було приємно, що його праця отримала таку високу оцінку. Коли вони закінчили будувати його гніздо, лелека зробив сороці ще одне — неподалік для неї. Так вони стали не тільки друзями, а й сусідами.