Кривенька качечка

Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі: – Ходімо, бабо, в ліс по грибки! От пішли; бере баба грибки, коли дивиться – у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові: – Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже: – Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки. Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів: – Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів: – Чи не бачили кого? Кажуть: – Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така, – кажуть, – гарна, тільки трішки кривенька. От дід і баба думали, думали: “Хто б це був?” – ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже: – Знаєш що, діду? Зробимо так; скажемо що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо наглядати, хто до нас понесе воду. Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішечки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та укинули в піч, воно там і згоріло. Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка – аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть: – Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину. А дівчина каже: – Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, – каже, – не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас. Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла. От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла на дворі і пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають: – Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами! А дівчина їм відказує: – Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж: – Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами! А дівчина їм відказує: – Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз: – Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами! А дівчина їм відказує: – Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баба знов зостались самі собі.