Кривенька качечка

Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:

– Ходімо, бабо, в ліс по грибки!

От пішли; бере баба грибки, коли дивиться – у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.

От вона дідові:

– Дивись, діду, яка гарна качечка!

А дід каже:

– Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.

Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.

Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:

– Хто це? Хто це?

Ніхто нічого не знає.

Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів:

– Чи не бачили кого?

Кажуть:

– Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така, – кажуть, – гарна, тільки трішки кривенька.

От дід і баба думали, думали: “Хто б це був?” – ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже:

– Знаєш що, діду? Зробимо так; скажемо що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо наглядати, хто до нас понесе воду.

Так і зробили.

Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішечки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка.

Вони тоді взяли гніздечко та укинули в піч, воно там і згоріло.

Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка – аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:

– Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину.

А дівчина каже:

– Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, – каже, – не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.

Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла на дворі і пряде.

Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:

– Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

– Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!

От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі.

Коли летить другий табуночок, і ці теж:

– Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

– Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!

Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:

– Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скинемо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

– Не полечу я з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!

Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пір’ячко,

зробилася качечкою і полетіла з табуночком.

А дід і баба знов зостались самі собі.