Кошеня і голка

Жила-була одна бідна жінка, яка жила зі своїми двома дочками в маленькій хатинці на краю лісу. Щодня вона вирушала до лісу збирати дрова, щоб могла вдома розпалити вогонь і зігріти свою родину.

Одного дня, коли вона з в’язкою на спині поверталася додому, побачила біля дороги маленьке кошеня. Воно тулилося до паркану, слабо нявкало і було все промокле та виснажене. Жінці стало його шкода, тож вона обережно підняла його, загорнула у свій фартух і понесла додому.

Коли вона дісталася до своєї хатинки, її дві дочки побігли їй назустріч. Вони відразу помітили, що мати щось ховає в обіймах, і з цікавістю запитали, що це таке. Коли вона показала їм маленьке кошеня, обидві радісно засміялися і просили, щоб їм дозволили з ним гратися.

Жінка ж похитала головою. «Кошеня хворе і слабке. Воно спочатку повинно набратися сил», – пояснила вона їм. Вона поклала його на старі ганчірки і принесла трохи молока. Доньки розчаровано спостерігали, але зрозуміли, що потрібно про нього піклуватися.

Через кілька днів кошеня зміцніло і одного ранку зникло. Жінка вважала, що воно вирушило назад у світ, і з часом майже про нього забула.

Одного дня вона знову вирушила до лісу. Коли поверталася тією ж дорогою, на місці, де тоді знайшла кошеня, раптом стояла красива, велична пані в сукні, ніжній як павутинка. Вона усміхнулася їй, підійшла ближче і поклала в її фартух в’язальні спиці.

«Це за твоє добре серце», — сказала таємнича пані і зникла.

Жінка здивовано розглядала шпильки, але не здогадувалася, що в них може бути особливого. Вона взяла їх додому і поклала на стіл.

Коли вона прокинулася вранці, на неї чекало велике здивування. На столі лежала ідеально сплетена пара панчіх. Вона не могла повірити власним очам! Наступної ночі вона залишила шпильки на тому ж місці — і вранці там була ще одна пара панчіх.

Так жінка зрозуміла, що отримала чарівний дар. Щоночі шпильки працювали самі, і панчохи додавалися. Вона почала їх продавати і незабаром мала достатньо грошей, щоб її родина більше ніколи не знала нужди. І так виявилося, що співчуття і доброта — це найбільше багатство, яке може мати людина.