Королівський зайчик

У королівстві за горами і долинами височів прекрасний замок. У замку, крім короля, жили також його дві прекрасні дочки. Це були принцеси Еліна і Кароліна. Кароліна була старшою і розумною, мала красиве каштанове волосся до пояса.

Тим часом Еліна мала красиве біляве кучеряве волосся і очі, як найясніше небо. Еліна була молодшою і любила співати та кожну живу істоту. Принцеси, однак, часто змагалися між собою і намагалися перевершити одна одну, щоб бути кращою.

Одного дня сестри вирушили до лісу збирати смачні малини. Вони взяли плетені кошики і вирушили лісовою стежкою. Вони хотіли допомогти пані пекарці і зібрати їй малини для пирога, який так люблять. Однак вони сперечалися, хто з них збере більше. Постійно змагалися. У густому лісі їх зустріли веселі птахи своїм співом і ніжний шепіт вітру в кронах дерев.

Коли принцеси прийшли на місце, де росли малини, обидві були захоплені красою і рясністю плодів. Малини були гарно червоні та соковиті, наче чекали лише на те, щоб їх хтось зібрав. Добре, що там не було жодного великого ведмедя, який би вкрав у них ці малини. Принцеси почали змагатися, хто збере якомога більше малин, і швидко їх збирали.

Поки вони збирали, раптом Еліна почула тихе скиглення. «Сподіваюся, це не ведмідь», — сказала Еліна зі страхом в очах і схопила ​​сестру за руку. Кароліна вшак мудрте ртекла: «Але ні, це не ведмід.» Оглядаючись навколо. Колиж раптом побачила малего пораненого зайченя, яке лежало під малиновим кущем неподалік. Молодша Еліна миттєво підбігла і підняла малего зайченя на руки. Висипала свої малини в сестрин кошик і без вагань обережно поклала пораненого зайченя в свій кошик. Змагання відійшло на другий план, що їй тепер до малин, треба допомогти зайченяті. Обидві сестри нахилилися до маленької тваринки. Маленького зайчика було покусано на ніжці. Це, напевно, був якийсь великий вовк чи ведмідь, подумали принцеси і озирнулися навколо.

«Ой, бідолашний маленький, ми повинні йому допомогти!» сказала Еліна зі співчуттям. Тваринок вони дуже любили. Каролінка задумалася, як би вони могли допомогти тваринці. Вона точно це читала в якійсь книжці. Каролінка обережно помила зайчику рану, але той лише болісно застогнав. «Ми повинні йому допомогти!» сумно сказала Еліна сестричці Каролінці і тягнула її за волан сукні. Зрештою, принцеси швидко вирішили взяти зайчика назад до замку, де його огляне королівський лікар. Вони бігли через ліс, як тільки могли, хоча у великих сукнях це було не так вже й легко.

Коли принцеси повернулися до свого замку, в одному кошику у них були зібрані малини, а в іншому – маленький поранений зайчик. Татусь король усміхнувся, він був радий, що його дочки нарешті не змагаються, а роблять щось разом. Пан лікар не вагався і пішов подбати про зайчика. Принцеси віднесли малину пані пекарці і потім нетерпляче чекали, чи вдасться лікарю врятувати зайчика. Лікар допоміг йому і врятував його поранену лапку. Щасливі сестри принцеси з великою любов’ю доглядали за ним, і за кілька днів зайчик повністю одужав і весело стрибав по замку.

Зайчик став їхнім найкращим другом і водночас королівським улюбленцем. Він навіть отримав чарівне ім’я: «Малина». Тому що дівчатка знайшли його під малинами. І так маленький поранений зайчик об’єднав змагальних сестер і розвеселив усе королівство своїм чарівним хутром і веселими стрибками.