Колобок

Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — й їсти нічого.

Дід і каже:

— Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.

От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб прохолов. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю, та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

А він каже:

— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісню заспіваю.

— Ану, якої?

— Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Я од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісню заспіваю.

— Ану, якої?

— Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Я од баби та од діда втік, Я від зайця втік, Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Знову біжить та й біжить, — зустрічає його ведмідь:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісню заспіваю.

— Ану!

— Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Я од баби та од діда втік, Я від зайця втік, Од вовка вітк, Так і од тебе втечу!

Та покотився далі!

Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісню заспіваю.

— Ану, якої!

— Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Я од баби та од діда втік, Я від зайця втік, Од вовка вітк, Од ведмедя втік, Так і од тебе втечу!

— Яка гарна пісня! Ану, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.

От він і сів та й давай співати:

— Я по коробу метений, На яйцях спечений...

А лисичка його — гам! Та й проковтнула.