Хитрий кіт та миші

Один чоловік мав лагідного кота, який ніколи не робив шкоди. Не дасть хазяїн їсти – Мурко пройде біля ласощів, навіть не глянувши. Словом, тільки одними мишами смугастик і жив.

Спочатку полювалося добре, оскільки гризунів розплодилася сила-силенна. Та й сіренькі кота за ворога не вважали. Проте з часом маленькі почали боятись і з нірки не показувалися. Виткнуть голівки, обдивляться навкруги й лише тоді вилазили. А зачувши котячий дух, мерщій ховалися. Тому мисливцю доводилося хитрувати. Іноді вдавав сонного, а іноді просиджував цілий день біля нірки, чекаючи, доки не з’являться сіренькі.

Та якось муркотунчик не впіймав жодної миші. Угледів тоді біля нори хворостину, що стирчала зі стріхи, та вчепився в неї передніми лапами. Цієї хвилини молода мишка висунула голову й побачила, що кіт висить. Повернувшись додому, розповіла родичам:

– Друзі! Я принесла таку новину, що радітимемо й веселитимемося...

– Що сталося? – запитували подруги.

– Уявляєте, нашого ворога повісили! Тепер гулятимемо скрізь вільно.

Гризуни почали витикатися з нори й потихеньку наближатися до кота. А стара миша, що за життя познайомилася не з однією халепою, наказувала нерозумним:

– Не ходіть далеко, бо надурить вас! Знаю такі хитрощі. Може, висить там без мотузки… Стережіться!

Мишенята не послухалися старої, повилазили на подвір’я й на радощах заспівали, що позбулися лютого ворога. Одна з них, найпрудкіша та найвідважніша, близенько підступила до смугастика й почала пищати віршик:

Жив Мурко, Та був дурко, Кіт сибірський, Зріст багатирський; Із сірим хутром, З турецьким вусом; Був він скажений, На крадіжках навіжений, За те, мабуть, і повішений.

Радійте, миші, Радійте, пацюки, І вся наша природа, Настала тепер свобода!

Не встигла ораторка скінчити віршика, як кіт ожив, миттю кинувся до здобичі й ну ловити! Потім сів біля нірки стерегти сіреньких, аби не встигли сховатися. Зрозуміли тоді миші, що такого хитрого ворога ніяк не позбудешся, та й перебралися до іншого місця.