Хвиля Велика і хвиля Маленька

Жили в море дві хвилі – велика і маленька. Велику хвилю так і звали Велика, а маленьку – Маленька.

Вони були дуже дружні і плавали завжди разом. Хвиля Маленька ставилася до всіх дружелюбно, вона бавилась і з рибами, і з вітром, і з іншими хвилями. А от Велика хвиля була дуже люта, вона била і ламала все на своєму шляху.

Особливо вона любила налітати на кораблі. Вона здіймалася вище щогл, а потім з висоти падала на палубу і заливала її водою.

Ще їй подобалося з розбігу налітати на скелі, немов вона хотіла перекинути їх, змити, знищити.

І тільки до Маленької хвилі вона залишалася завжди доброю і стримувала свою люту вдачу.

Одного разу хвиля Велика і хвиля Маленька грали недалеко від берега, і

Маленька побачила на піщаному пляжі хлопчика з морозивом в руках.

– Ой, я теж хочу морозива! – сказала вона.

– Зараз ти його отримаєш! – сказала Велика.

Вона з розгону налетіла на хлопчика, вихопила у нього морозиво і віддала хвилі Маленькій. Маленька миттю його злизала. Морозиво виявилося дуже смачне. Полуничне!

Після морозива Маленька хвиля запитала:

– А що тепер будемо робити?

– Що? Дивись! – сказала Велика. – Бачиш он ті скелі? Зараз вони дізнаються, що таке справжній удар. Я їм покажу! Дивись!

І хвиля Велика піднялася високо-високо, в три рази вище самих скель, а потім стрімко рушила на них. Ух, тримайтеся! Скелям навіть стало моторошно, і вони посунулись одна до одної.

Однак хвиля Велика піднялася занадто високо і кинулася вниз занадто стрімко, і тому замість того, щоб вдарити скелі, вона перелетіла через них і впала в вузьку долину, що лежала якраз за скелями. І вже в море повернутися не могла. Вона була замкнена! Хвиля билася, кидалася, хлюпала, але все даремно. Вона виявилася в пастці.

– Допоможіть! – закричала вона. – Допоможіть!

У цей час над долиною пролітала качка Міранда. Вона спустилася на скелю і запитала:

– Що трапилося?

– Бачиш, я не можу звідси вийти, – сказала хвиля Велика. – Я в полоні. Допоможи мені, прошу тебе!

– Ні, я не хочу тобі допомагати! – сказала Міранда. – Ти на всіх нападаєш, ламаєш човни і навіть намагаєшся зруйнувати скелі. А щойно я своїми очами бачила, як ти забрала у хлопчика морозиво.

Але тут Міранда почула, що хтось плаче по другу сторону скель. Вона подивилася на море і побачила хвилю Маленьку.

– Чого ти? – запитала її лагідно Міранда.

– Я хочу до Великої хвилі, – сказала Маленька. – Вона там, в полоні за скелями, а лазити по скелях я не вмію. – І Маленька знову заплакала.

– Великий хвилі я допомагати не буду! – сказала Міранда. – Вона цього не заслуговує. І їй зовсім нема чого повертатися в море! Але тобі я допоможу, якщо ти згодна перебратися за скелі.

– Згодна! – сказала хвиля Маленька.

– Ти добре подумала? – запитала Міранда.

– Добре – відповіла хвиля Маленька.

– Ну тоді йди за мною!

І вона показала хвилі Маленькій, де краще вибратися на пісок. А потім вирила лапкою в піску канавку і веліла хвилі Маленькій плисти по канавці навколо скель. Так хвиля Маленька і зробила і скоро опинилася в гірській долині.

Друзі зраділи зустрічі і навіть розцілувалися.

– Як я рада тебе бачити, – сказала хвиля Велика.

– І я рада бачити тебе, – сказала хвиля Маленька.

– Знаєш що, давай станемо однією хвилею і будемо завжди разом, запропонувала хвиля Велика.

– Давай, – погодилася хвиля Маленька і при цьому навіть схлюпнулась від радості. І ось дві хвилі з’єдналися.

Так утворилося гірське озеро.