Хто з’їв голубів?

Засмажила якось чоботарева дружина двох голубів – одного собі, другого чоловікові. Підрум’янились голуби, зверху золотаві стали. Поставила жінка їх на піч, а сама вийшла кудись. Чоботар, як завжди, сидів за роботою. Він весь час поводив носом і вдихав приємний дух, яким виповнилась уся хата. Нарешті не витерпів, підхопився із стільця й бігцем кинувся до сковороди. Але перш ніж простягти руку до печеного голуба, мить постояв, дослухаючись, чи не йде дружина, якої боявся, мов вогню. Боятись боявся, та всіляко це приховував. У сінях було тихо, і чоботар, схопивши із сковороди голуба, швидко його з’їв. Ласому тільки облизатися, а голодному ще й насититись,– каже давнє прислів’я. А чоботар, треба сказати, був ласенький, до того ж голодний: одного голуба йому, звісно, виявилося замало, отож він, не довго думаючи, схопив другого й теж з’їв. А потім сів на свій триніжок і, наче то й не він, заходився шевцювати.

Незабаром до кімнати повернулася дружина, а що настав уже полудень, накрила на стіл і подала обід. Усе було гаразд, поки не дійшла черга до печені. Ось тут і вдарив грім.

– Хто з’їв голубів? – закричала дружина.

– Мене можеш не питати, це не я, бо я навіть не знав, що ти сьогодні їх засмажила,– почула вона у відповідь. І, слово за словом, почалась суперечка.

Чоботар не хотів признаватися і зрештою сказав, що це дружина сама з’їла голубів, а на нього, сердешного, тепер складає всю провину.

– Ну гаразд,– відповіла дружина,– не будемо більше сваритися, але з цієї хвилини ні ти, ні я й словом не прохопимося. А хто заговорить перший, той, виходить, і з’їв голубів.

Після цього обоє замовкли.

У хаті стало тихо, наче в могилі. І чоботареві, і його дружині страшенно кортіло побазікати. Але вони тільки скрушно зітхали. Чоботар ладен був слухати навіть дружинину лайку, аби тільки покласти край цій мертвій мовчанці. Але першим заговорити не хотів ні він, ні вона.

Так минуло два дні, а на третій біля їхньої хати зупинилась розкішна карета, з неї зіскочив лакей і спитав, як проїхати до міста. Дружина вже була й рота розтулила, щоб пояснити, але раптом схаменулася й мовчки показала рукою шлях до міста. Чоловік теж не зронив і слова.

Повернувся лакей назад до карети й сказав своєму панові, що в цій хаті живуть двоє німих. І раптом з хати вискакує чоботарева дружина й лізе просто до пана в карету, даючи зрозуміти, що хоче показати йому дорогу до міста. Пан посунувся на сидінні, звільняючи їй поруч себе місце, погонич цвьохнув коней, і карета рушила.

Тієї ж миті в хаті відчинилося вікно, з нього висунувся чоботар і закричав:

– Жінко, жіночко, не їдь і пробач мені – це я з’їв голубів!

Жінка голосно засміялася й аж тепер про все розповіла панові. Той зареготав і дав їй дукат, щоб вона ще голубів купила. Жінка так і зробила, тільки цього разу ласун-чоловік не дістав навіть кісточки посмоктати.