Хоробрик і Грімко: битва за подвір’я

У далекому селі, серед зеленого подвір’я, жили два півники — Грімко і Хоробрик. Обидва були дужі, горді та мали голосистий спів. Але головне — кожен з них вважав себе найголовнішим на подвір’ї.

Грімко був трохи більшим та мав яскравий гребінь, що гордо майорів на сонці. Він вважав себе справжнім господарем. А Хоробрик був меншим, але дуже відважним і не боявся нікого. Вони не могли терпіти одне одного й щоразу змагалися за першість перед курочками.

Одного дня їхнє суперництво досягло краю.

— Це моє подвір’я! — вигукнув Грімко, тупнув лапкою та розправив крила.

— Ти помиляєшся! — сміливо відповів Хоробрик. — Ми побачимо, хто тут головний!

І ось вони зійшлися в бій. Дзьоби та кігті билися, пір’я летіло на всі боки, кури голосно квоктали, ховаючись по кутках. Битва була довгою, але зрештою Грімко здолав Хоробрика.

— Ха! Тепер усі знатимуть, хто тут головний! — гордо вигукнув Грімко.

Переможець стрибнув на дах курника, випростав груди, розправив крила й почав гучно кукурікати:

— Ку-ку-рі-ку! Я найсильніший! Я непереможний!

Його голос лунав на все село, аж поки… з високого неба не з’явилася тінь. Це був Орел, що ширяв у повітрі. Він почув гордовите кукурікання й вирішив перевірити, хто це так голосно вихваляється.

Одним потужним рухом крил він спустився вниз, схопив Грімка міцними кігтями та поніс у височінь.

Кури перелякано закудкудакали, а Хоробрик, що ховався у кущах, обережно виглянув. Він побачив, що суперника більше немає, і сміливо виступив уперед.

— Відтепер я буду захищати наше подвір’я! Але я пам’ятатиму, що справжня сила — це не лише міцні крила й гострий дзьоб, а й розум та скромність.

З того часу Хоробрик став мудрим і справедливим ватажком курника, а всі мешканці подвір’я шанували його за доброту та розважливість.

Кінець!