Хатка для черепашки

Колись давно не було у черепашки панцира, не було де їй сховатися від дощу та від хижаків.

Стояло тепле літо. І вирішила черепашка побудувати собі хатку з піску.

Гарна вийшла хатка. Затишно в ній. Можна сховатися від жаркого сонечка. Тільки от біда – раптом пішов дощ.

І змив хатку.

Аж тут і осінь настала. І вирішила черепашка зібрати сухе листя і побудувати хатку з нього.

Гарна вийшла хатка, тепла.

Але раптом подув вітер і хатка розлетілася.

Аж тут і зима. Сніг випав. Стала черепашка будувати хатку зі снігу. Старанно працювала.

І вийшла у неї чудова снігова хатка. Але настала весна, стало пригрівати сонечко.

І розтанула хатка. Плаче черепашка.

– Що ж це таке, яку б хатку я не побудувала, а всі вони руйнуються!

Побачила черепашка, яку хатку побудував собі їжачок. Гарну, з міцним дахом.

– Допоможи мені, їжаченько, побудувати хатку, щоб її ні дощем не змило, ні вітром не знесло, ні сонцем не розтопило.

– Добре, – говорить їжачок, – я зроблю тобі таку хатку, якої ні в кого немає!

І причепив черепашці на спину міцний кам'яний панцир.

Тепер черепашка завжди носить свою хатку з собою. Гарна в неї хатка. Дощ її не змиє, і вітер не знесе, і сонце її не розтопить.