Казка "Зірочка, яка знайшла дім на Землі"

На синьому-синьому небі жила маленька жовта Зірочка.

Поруч із нею мешкали інші прекрасні зорі. Серед них були такі самі жовті й п'ятикутні, як вона. А ще траплялися овальні, із синюватою серединкою та червоною облямівкою. Були й круглі помаранчеві зірочки, схожі на маленькі сонечка.

Щоночі зірочки яскраво сяяли в небі, розмовляли між собою, жартували й сміялися.

Маленька Зірочка дуже любила свою небесну домівку. Адже навколо завжди було стільки гарних і розумних друзів!

Поруч із ними вона почувалася по-справжньому щасливою.

Та одного разу сталося щось несподіване.

Зірочка раптом відірвалася від своєї небесної домівки й полетіла вниз.

— Ой-ой! Що відбувається? — тоненько пискнула вона.

Зірочка зовсім не збиралася нікуди летіти. Їй так подобався її затишний дім серед безлічі прекрасних зір!

Але вона все падала й падала.

Намагалася вхопитися за небо, зачепитися за хмаринки, та нічого не виходило.

Незабаром Зірочка вже дивилася на своїх друзів із великої відстані.

І їй стало сумно-пресумно.

«Як же я тепер житиму без своїх добрих і чудових друзів?» — подумала вона.

А наступної миті Зірочка відчула під собою щось тверде.

Вона більше не летіла.

Та куди ж потрапила?

Навколо все було зовсім незнайоме.

На небі все здавалося легким і м'яким. А тут Зірочка могла торкнутися трави.

Трава була вологою й колючою.

Поруч росли гарні біленькі квіточки, від яких линув ніжний, приємний аромат.

Раптом удалині Зірочка побачила вогники.

Вони сяяли майже так само, як вона.

Наче справжні зорі!

Зірочка щодуху побігла їм назустріч.

«Може, я прилетіла сюди не сама? Може, там мої друзі?» — з надією подумала вона.

Та вогники виявилися зовсім не схожими на її небесних товаришів.

Це світилися вуличні ліхтарі та яскраві вивіски крамниць і кав'ярень.

Добігши до першого ліхтаря, Зірочка підвела свої маленькі сумні оченята до неба.

Високо-високо мерехтіли незліченні зорі.

І Зірочка заплакала.

Вона опинилася в незнайомому місці, зовсім сама.

Поруч не було її любих друзів.

Із ким тепер розмовляти? Із ким жартувати й сміятися?

Зірочка присіла біля Ліхтаря, що стояв поруч із кав'ярнею.

Його тепле світло падало на маленькі круглі столики та глибокі плетені крісла, розставлені на хіднику.

— Що з тобою сталося? — запитав Ліхтар, помітивши заплакану Зірочку.

— Я... Я загубилася. І навіть не знаю, де опинилася, — схлипуючи, відповіла вона.

— Ти на планеті Земля.

— А як же мені повернутися додому?

— Розкажи, як ти сюди потрапила, — запитав Ліхтар, бажаючи допомогти.

— Я летіла й летіла... А потім опинилася тут.

Проте Ліхтар не знав, як повернути Зірочку до її небесної домівки.

Тоді він запропонував:

— А хочеш гарячого чаю?

— А що таке чай? На небі ми ніколи його не пили, — здивувалася Зірочка.

— Чай — це такий напій, дуже смачний. Він буває гарячий і холодний, із малиною або лимоном.

— Я хочу скуштувати!

— Чику, приготуй нашій гості малиновий чай! — гукнув Ліхтар.

Із дверей кав'ярні визирнув золотавий пузатенький чайник на ім'я Чик.

Він був господарем цього затишного закладу.

Щодня до нього приходили пити чай мешканці сусідніх будинків, і Чик цим неабияк пишався.

— Із великим задоволенням! — відповів він. — Зачекайте хвилиночку!

Зірочка мала стомлений і стривожений вигляд.

Незабаром Чик виніс горнятко запашного гарячого чаю й поставив його на маленький круглий столик.

Над горнятком здіймалася легенька пара.

А навколо розливався чудовий аромат малини.

Ліхтар простягнув Зірочці руку й допоміг їй умоститися в глибокому плетеному кріслі.

А Чик дбайливо вкрив гостю м'яким затишним пледом.

— Скуштуй! Чай тебе зігріє, — лагідно сказав він.

Зірочка обережно обхопила гаряче горнятко долоньками.

— Як смачно пахне! — захоплено промовила вона.

— О, якщо тобі подобається аромат, то, мабуть, сподобається і смак, — усміхнувся Ліхтар.

— Наступного разу я приготую тобі чай із полуницею, — пообіцяв Чик і гордовито погладив себе по кругленькому животику. — Він пахне так, наче саме літо оселилося в горнятку!

Зірочка все ще гріла долоньки об гаряче горнятко, але ніяк не наважувалася зробити ковток.

— Ну ж бо, скуштуй хоча б трішечки, — попросив Чик.

Він ніяк не міг зрозуміти, чому гостя досі не спробувала його чудового чаю.

Адже всі навколо так любили його напої!

— Я боюся, що мені не сподобається, — зізналася Зірочка.

— Але як ти про це дізнаєшся, якщо не спробуєш? — запитав Ліхтар.

— Просто я ніколи раніше не пила чаю.

— Знаєш, усе незнайоме спочатку може лякати, — сказав Чик. — Але це зовсім не означає, що все нове — погане.

— Іноді потрібно просто наважитися спробувати, — додав Ліхтар.

— А якщо не сподобається, можеш більше не пити, — заспокоїв її Чик.

Зірочці дуже подобався аромат малинового чаю.

Тепле горнятко зігрівало долоньки.

М'який плед ніжно огортав її, і тривога потроху відступала.

А може, Земля не така вже й погана?

Адже тут вона зустріла таких добрих і турботливих друзів — Чика та Ліхтаря.

Напевно, завтра до кав'ярні завітає ще більше шанувальників Чикового чаю.

Зірочка не знала, чи зможе колись повернутися додому.

А може, їй доведеться назавжди залишитися в цьому незнайомому світі.

Поруч м'яко мерехтів Ліхтар.

Його світло то ставало яскравішим, то трохи тьмяніло, наче він тихенько дихав.

Теплі промені лягали на горнятко, на плед, на маленькі долоньки Зірочки.

І вперше за весь вечір вона подумала:

«Можливо, тут не так уже й страшно».

Зірочка ще раз поглянула на небо й нарешті наважилася скуштувати чай.

Вона зробила маленький ковток — і її оченята широко розплющилися від здивування.

— Ого! Як же це смачно! — вигукнула Зірочка.

— Атож! Я ж тобі казав! — задоволено всміхнувся Чик. — Мій чай найсмачніший в усій околиці! Правда ж, Ліхтарю?

— Авжеж, Чик каже правду, — підтвердив Ліхтар. — Я теж дуже люблю його чай. Особливо з полуничним джемом.

Зірочка із задоволенням смакувала незнайомий досі напій.

— Здається, я хотіла б спробувати всі твої чаї!

— О, це я залюбки влаштую! Залишайся з нами! — добродушно запропонував Чик.

Зірочка зробила ще один ковток і заплющила очі.

І відразу побачила своїх небесних друзів.

Вона не знала, чи зустрінеться з ними коли-небудь знову.

Чи зможе, як раніше, жартувати й сміятися разом із ними.

Але зараз їй потрібно було знайти собі нову домівку тут, на Землі.

— Я не знаю, що мені робити, — тихенько промовила Зірочка. — Мій дім залишився високо в небі.

— О, то тобі потрібна домівка на Землі, — співчутливо сказав Ліхтар.

— Так, — сумно відповіла вона.

— Тоді можеш залишитися з нами, — запропонував пузатенький Чик.

— Авжеж! У кав'ярні багато місця, — підтримав його Ліхтар. — Уночі ми разом яскраво світитимемо, а Чик завжди пригощатиме нас смачним чаєм.

— А якщо тобі хочеться жити вище, я можу запропонувати місце на вивісці кав'ярні, — додав Чик. — Звісно, це не так високо, як небо, але все ж...

— Дякую! — вигукнула Зірочка й уперше відтоді, як опинилася на Землі, щиро всміхнулася. — Обіцяю допомагати вам, чим зможу!

— Ти така гарна й яскрава! З тобою наша вивіска стане ще прекраснішою! — сказав Ліхтар.

— Дякую вам, друзі! — промовила Зірочка й поглянула на вивіску кав'ярні.

Ліхтар підсадив її собі на плечі, і Зірочка видерлася нагору.

Вона зручно вмостилася поруч із великою літерою «Ч» — першою літерою назви кав'ярні «У Чика».

І вивіска засяяла ще яскравіше, ніж раніше!

— Ось бачиш! Яка ж ти прекрасна! — захоплено сказав Ліхтар.

— Тобі там зручно? — турботливо запитав Чик.

— О, так! Тут дуже затишно! — відповіла Зірочка.

— Тоді відпочивай, а завтра скуштуєш чаї з іншими смаками, — пообіцяв Чик.

Зірочка вмостилася зручніше й тихенько засяяла теплим золотавим світлом.

У новому місці виявилося зовсім не так страшно, як вона спочатку думала.

Здається, у неї навіть з'явилися нові друзі.

І гарна затишна домівка.

Ліхтар, як і раніше, освітлював маленькі круглі столики кав'ярні та зручні плетені крісла, у яких відпочивали Чикові гості.

А світло Зірочки було видно здалеку.

Воно вказувало дорогу тим, хто шукав місце, де можна зігрітися добрими словами друзів або горнятком запашного чаю.

Зірочка всміхнулася й заплющила очі.

Її яскраве сяйво прикрашало вивіску кав'ярні «У Чика» й тішило всіх відвідувачів.

А можливо, не лише їх.

Можливо, десь високо-високо в небі її давні друзі теж бачили цей теплий вогник і всміхалися.

Того чудового літнього вечора на прекрасній планеті Земля.