Казка "Друг, який боїться темряви"

Жив собі маленький хлопчик на ім'я Максим. Він дуже любив гратися машинками, будувати вежі з кубиків і слухати мамині казки. Та щойно наставала ніч і мама вимикала світло, Максимові ставало страшно.

Йому здавалося, що під його ліжком живе жахливе чудовисько з гострими зубами й довгими пазурами. Щоночі хлопчик лежав під ковдрою, заплющував очі й прислухався до дивних звуків: то щось рипне, то зашарудить, то тихенько засопе.

«Це чудовисько ворушиться!» — думав Максим і ще міцніше заплющував очі.

Мама завжди заспокоювала його:

— Максимчику, під ліжком нікого немає. Це просто твоя уява.

Але хлопчик не вірив. Він був певен, що там хтось ховається.

Одного вечора, коли надворі сяяв повний місяць, Максим нарешті наважився.

— Досить боятися! Я сам перевірю, хто там живе, — прошепотів він і повільно звісив голову з ліжка.

Спочатку він побачив лише темряву. Та коли придивився уважніше, то помітив у найдальшому куточку двоє крихітних оченят, що світилися.

— Ой! — злякався Максим.

— Ой! — злякався хтось під ліжком.

Хлопчик обережно ввімкнув нічник.

У його теплому жовтому світлі Максим побачив зовсім не страшне чудовисько, а крихітне чудисько завбільшки з іграшкового ведмедика. Воно мало м'якеньку фіолетову шерстку, маленькі ріжки й добрі круглі очі.

Чудисько тремтіло від страху й ховалося за коробкою з іграшками.

— Ти хто? — тихенько запитав Максим.

— Я... я Пушок, — пробелькотіло чудисько. — Будь ласка, не проганяй мене! Мені дуже страшно в темряві.

Максим здивувався:

— Тобі страшно? Але ж ти чудовисько!

Пушок похитав головою.

— Я не справжнє чудовисько. Я зовсім маленький і всього боюся. А найбільше — темряви! Під твоїм ліжком так затишно й не так страшно, як деінде.

Хлопчик зліз із ліжка й присів поруч зі своїм новим знайомим.

— А знаєш що? — сказав Максим. — Я теж боюся темряви! Думав, що ти страшний, а ти виявився таким самим боягузиком, як і я.

Пушок усміхнувся. Усмішка в нього була напрочуд добра.

— Може, боятимемося темряви разом? Удвох не так страшно!

Відтоді Максим і Пушок стали найкращими друзями.

Щоночі, коли батьки засинали, хлопчик тихенько залазив під ліжко, і вони гралися в хованки поміж коробками та іграшками. Пушок виявився дуже веселим і знав безліч кумедних ігор.

Коли на стінах кімнати з'являлися моторошні тіні від дерев за вікном, друзі сміялися й вигадували, на що ті схожі.

— Дивись, ця тінь — наче слон, що танцює! — хихотів Пушок.

— А ось ця — мов добрий дракон, який махає крилом! — відповідав Максим.

Якщо вночі долинали дивні звуки, друзі вже не лякалися, а разом з'ясовували, звідки вони беруться.

Рипіння — то старе дерево гойдається на вітрі.

Шарудіння — то мишка біжить за плінтусом.

А сопіння — то тато хропе в сусідній кімнаті!

Поступово Максим перестав боятися темряви.

Адже тепер він знав: під ліжком живе не страшне чудовисько, а його вірний друг Пушок, який завжди допоможе й захистить від будь-яких страхів.

І Пушок більше не тремтів на самоті. У нього з'явився справжній друг, який розумів його й ніколи не ображав за те, що він маленький і полохливий.

Тепер, коли мама вимикала світло й бажала на добраніч, Максим усміхався й шепотів:

— На добраніч, мамо! На добраніч, Пушку!

А з-під ліжка долинала тиха відповідь:

— На добраніч, Максиме!

Хлопчик спокійно засинав, знаючи, що його вірний друг оберігає його сон і проганяє всі страхи.

А вранці вони знову зустрінуться, щоб разом гратися й сміятися.

Адже найкращі друзі — це ті, хто розуміє твої страхи й допомагає їх подолати. І зовсім не важливо, великий ти чи маленький, людина чи крихітне чудисько, — дружба робить усіх сміливішими й щасливішими.

На добраніч, малюче! Нехай тобі насняться добрі сни й вірні друзі.