Казка "Шанті, Кора та Ріко. Новорічні подарунки"

У Київському зоопарку тривала справжня новорічна казка.

Для його мешканців це був час дивних і хвилюючих подій. Доріжками раз у раз снували люди в теплих шапках, несучи величезні зелені колючі дерева. До того ж зовсім неїстівні, як з'ясувала Сорока, спробувавши дзьобом одну хвоїнку.

Усюди розвішували мерехтливі гірлянди, блискучі кульки та червоні святкові прикраси з білим пухнастим оздобленням. Вони страшенно подобалися маленькій мавпочці, яка весь час намагалася поцупити бодай клаптик до свого вольєра.

Шанті, Кора та Ріко спостерігали за всім цим зі свого затишного куточка. Їхня цікавість зростала, але разом із нею з'являлося й легке занепокоєння.

— Знову ці люди щось новеньке вигадують, — замислено зауважила Шанті, гріючись біля теплої лампи. — Пам'ятаєте, як минулого разу вони розвішували оті круглі блискучі штуки? Голуб із сусіднього вольєра вирішив, що то величезні ягоди, і мало не зламав собі дзьоба!

— А мені подобається! — весело защебетав Ріко, перебираючи лапками по жердинці. — Стільки нових звуків! Рипіння снігу під ногами, дзеленчання дзвіночків на дверях, плямкання людей, які ласують мандаринами та шоколадними цукерками... Я вже склав нову мелодію! Хочете послухати? Вона починається зі звуку розірваної цукеркової обгортки, а потім переходить у захоплений вигук дитини, якій подарували солодкий мандарин!

— Пізніше, Ріко, пізніше, — лагідно зупинила його Кора. — Погляньте-но! До нашої Даринки прийшли якісь люди з великими мішками.

І справді, їхня улюблена доглядачка Даринка, закутана в теплу пухову хустку, жваво розмовляла з гуртом людей.

Вони щось показували на плані зоопарку й раз у раз кивали головами.

А потім почали діставати з мішків...

Ну зовсім дивовижні речі!

То була не їжа й не звичайні іграшки для тварин, а незвичайні пакунки, загорнуті в яскравий шелесткий папір і прикрашені бантами.

— Що це таке? — прошепотіла Кора. — Новий матеріал для гнізд? Надто вже він строкатий!

— Не думаю, — насупилася Шанті. — Дивіться, вони несуть один пакунок до вольєра карликового бегемота. І кладуть просто на землю!

Затамувавши подих, друзі спостерігали, як бегемот неквапливо позіхнув, підійшов до подарунка, обнюхав його і...

Обережно розчавив величезною ногою!

Папір весело затріщав, бант відлетів убік.

А з-під розірваної обгортки визирнула величезна яскраво-жовта гумова качечка.

Бегемот байдуже штовхнув її мордою.

Качечка жалібно запищала!

Від несподіванки бегемот здригнувся й плюхнувся у свій теплий басейн.

Схоже, він вирішив, що з таким дивним предметом краще не зв'язуватися.

— То ось що вони задумали! — вигукнув Ріко, і від хвилювання його пір'я заграло всіма барвами. — Вони приносять усім подарунки! Як чудово! Отже, і нам теж щось подарують!

Звістка про подарунки схвилювала всіх мешканців зоопарку.

Балакуча Сорока, яка підслухала розмову людей, рознесла новину швидше за вітер.

Подейкували, що подарунки для птахів і звірів передав сам Святий Миколай — добрий чарівний покровитель, який приносить радість і здійснює заповітні бажання. А доглядачі лише роздавали їх своїм підопічним.

У кожному подарунку мало бути щось особливе, що неодмінно потішить його власника.

І тут у зоопарку почався справжній переполох!

Фламінго, як істоти надзвичайно витончені, вирішили, що їхні подарунки неодмінно мають бути найвишуканішими.

Вони цілий день простояли на одній нозі, демонстративно відвернувшись від огорожі. Їм здавалося, що так вони виглядатимуть мальовничіше в очах дарувальника.

А от у сурикатів запанував справжній безлад.

Вони рили нори у своєму вольєрі, сподіваючись якнайшвидше відкопати подарунки.

Сурикати вже встигли посваритися через уявні пакунки й по черзі чергували біля огорожі.

Та найбільше, хоч як це дивно, хвилювався їхній полярний друг Арктик.

Білий вовк, який за останні місяці став значно товариськішим, тепер знову виглядав спантеличеним.

Він підійшов до огорожі свого вольєра й тихенько загарчав:

— Шанті, Коро, Ріко... Я чув про подарунки. У нас, серед снігів, такого не було. Що це за звичай? Мені потрібно вити якимось особливим способом? Показувати бойові шрами? Чи...

Вовк стишив голос до шепоту:

— Чи це перевірка пильності? Може, такий хитрий задум, щоб застати нас усіх зненацька?

Шанті з розумінням кивнула.

Світ людей був сповнений дивних звичаїв.

— Ми не знаємо, Арктику. Але якщо в цьому бере участь Даринка, значить, усе буде добре. Головне — зберігати спокій і гідність.

— Спокій і гідність, — пробурмотів вовк, нервово облизуючи носа. — Гаразд. Спробую.

Увечері, перед закриттям зоопарку, Даринка нарешті підійшла до їхнього вольєра.

У руках вона тримала три яскраві пакунки.

Доглядачка всміхнулася, поклала подарунки на спеціально підготовлену підставку й лагідно промовила:

— З Новим роком, мої непосиди! Нехай він принесе вам багато нових пісень, веселих пригод і міцної дружби!

Щойно її кроки стихли, троє друзів кинулися до подарунків.

— Обережно! — попередила Шанті. — Пам'ятаєте бегемота? Усередині може бути щось... пискляве.

Ріко вже не міг стримувати цікавості.

Він обережно підчепив дзьобом бант на найбільшому пакунку, який, вочевидь, призначався саме йому.

Папір урочисто зашелестів і розгорнувся.

Усередині лежала...

Ще одна коробка!

А в ній — чудовий, досі небачений пристрій: кілька різнокольорових дерев'яних брусочків із дзвіночками та маленькими металевими пластинками.

— Це... це ж музичний інструмент! — захоплено прошепотів Ріко. — Ксилофон! Тепер я зможу супроводжувати свої пісні музикою!

Він одразу вдарив дзьобом по одній із пластинок.

Чистий, дзвінкий звук наповнив вольєр.

Ріко завмер від захвату.

Тим часом Кора розгортала свій пакунок.

У ньому виявилася не іграшка, а гарна й корисна річ — м'яке пухнасте гніздечко-гамак, сплетене з мотузок.

Воно було саме такого розміру, як потрібно Корі, а ще в нього були вплетені блискучі, проте неїстівні намистинки.

Кора відразу залізла всередину, зручно вмостилася й задоволено защебетала.

Останньою свій подарунок відкрила Шанті.

Усередині лежала не одна річ, а цілий набір!

Невелика, проте міцна лупа зі зручною ручкою — мабуть, на згадку про її любов розглядати найдрібніші деталі.

А ще...

Записник із красивою обкладинкою та набір мініатюрних кольорових олівців!

Даринка добре знала, якою спостережливою була Шанті, і немов натякала: тепер та зможе записувати всі свої відкриття.

Птах-носоріг обережно торкнулася олівця лапкою.

І на її дзьобі з'явилася справжнісінька задоволена усмішка.

Та свято ледь не затьмарилося.

З вольєра Арктика долинуло стримане, проте виразно засмучене виття.

Друзі миттю поспішили до нього.

— Що сталося, Арктику? — запитала Шанті.

Арктик сидів, похиливши голову, посеред свого засніженого вольєра.

Перед ним лежав подарунок — величезна міцна гумова кістка у формі бурульки.

Та вовк дивився на неї з неприхованою підозрою.

— Погляньте, — похмуро прогарчав він. — Вони принесли мені... кістку. Але вона зовсім не пахне їжею. Від неї тхне... якоюсь хімією. І вона не ламається! Це явно якийсь тренажер для щелеп. Людська перевірка! Вони хочуть переконатися, що мої зуби досі міцні й я не втратив пильності. А може, це символ? Натяк на те, що моя здобич відтепер неїстівна?

Шанті зрозуміла, що Арктик знову поринає у свій безмежний північний смуток.

Потрібно було негайно щось робити!

— Ріко! — скомандувала вона. — Терміново потрібен твій новий інструмент! Коро, поговори з Арктиком!

Кора почала переконувати вовка, як зручно їй у новому гамаку та що подарунки — це просто знак уваги й турботи.

А тим часом Ріко притягнув свій ксилофон.

Він видерся на підвищення, узяв у лапку спеціальну паличку, яка теж лежала в коробці, на мить замислився...

І заграв!

Це була не тропічна пісня й не полярна сага.

То була весела, пустотлива новорічна мелодія!

Дзвінкі звуки ксилофона підстрибували, немов зайченята по снігу, переливалися й ніби сміялися.

Ріко супроводжував музику своїм щебетанням, наслідуючи сміх і радісні вигуки.

Це була музика справжнього, нічим не затьмареного свята!

І тут сталося диво.

Арктик нашорошив вуха.

Його хвіст сіпнувся.

А потім, на превеликий подив усіх присутніх, величезний білий вовк...

Почав пританцьовувати!

Він переступав із лапи на лапу, а його могутня голова погойдувалася в такт музиці.

Це було так несподівано й кумедно, що Шанті розсміялася, а Кора мало не випала зі свого нового гніздечка.

Помітивши їхню реакцію, Арктик збентежено зупинився.

Та в його крижаних очах уже спалахнули теплі іскорки справжньої радості.

— Гаразд, гаразд, — пробурчав він, але вже без колишнього смутку. — Може, ця штука й не для перевірки зубів. Може, вона... просто для гри.

Вовк штовхнув гумову бурульку лапою.

Та весело підскочила.

А Арктик спритно впіймав її на льоту!

Саме тієї миті над Києвом засяяли святкові вогні.

Далеко за деревами мерехтіли новорічні прикраси, а в небі повільно кружляли великі сніжинки, виблискуючи у світлі ліхтарів.

Усі тварини завмерли, зачаровані зимовою красою.

Навіть невгамовні сурикати підвели голови й витріщилися вгору, пороззявлявши роти.

А Ріко схопив свій ксилофон і почав награвати мелодію, яка дивовижно пасувала до тихого снігопаду!

Кожна дзвінка нота ніби супроводжувала танок сніжинок.

То була велична симфонія зимового вечора!

У ній злилися шелест снігу, переливи ксилофона, тихе задоволене поскімлювання Арктика, який гриз свою гумову кісточку-бурульку, і щебетання птахів-калао Шанті та Кори.

Наступного ранку Даринка прийшла на роботу й довго стояла біля вольєра своїх улюбленців.

Шанті сиділа на корчі й зосереджено розглядала щось крізь лупу, яку тримала в одній лапці.

Кора ніжилася у своєму новому гніздечку-гамаку, перебираючи блискучі намистинки.

А Ріко, вмостившись поруч, тихенько награвав на ксилофоні нову мелодію, вплітаючи в неї звуки зимового вечора.

Біля огорожі їхнього вольєра лежала старанно погризена гумова кістка-бурулька.

А вовчі сліди на снігу свідчили про те, що вночі полярний вовк навідувався до друзів у гості.

— Ось воно, найголовніше диво, — промовила Даринка, зав'язуючи фартух. — Воно не в самих подарунках, а в тому, як вони діляться ними одне з одним.

А Шанті відклала лупу й поглянула на своїх друзів.

На яскраві промені зимового сонця, що вигравали на гранях крижаної бурульки.

На папугу Ріко, який не міг натішитися своїм музичним інструментом.

Вона думала про те, як чудово, що в їхньому величезному й різноманітному світі, сповненому кам'яних лісів, теплих вольєрів, тропічних пісень і полярного виття, знайшлося місце ще й для цього.

Для спільного, веселого й такого теплого свята.

Адже найкращі подарунки — це зовсім не ті речі, що лежать у блискучих пакунках.

Найкращий подарунок — це ті, хто поруч із тобою.

Ті, хто готовий розділити і тривогу, і радість, і дзвінку мелодію новорічного ксилофона.

І це усвідомлення, мабуть, стало найціннішим новорічним подарунком для всіх.