Казка "Ромашка та служба доставки роси"

Ромашка чекала на знайомий рип коліс.

Щоранку, ще в сутінках, повз її роздоріжжя проїжджав візочок із росою. І Ромашка знала: якщо колеса зарипіли, отже, ранок справжній і вже час прокидатися.

Та сьогодні замість звичного рипіння з-за великого лопуха долинуло:

— Обережно! Краплина викочується!

Потім почулися хлюпання, шарудіння й тихеньке «ой».

Ромашка витягнула стебельце якомога вище.

Звідси, з роздоріжжя, їй було видно майже всю луку: три стежинки, рівчак біля старої купини й лопух, за яким, схоже, сталося щось недобре.

Зазвичай о цій порі кур'єр уже проїжджав повз неї.

Равлик Сеня — не надто квапливий, але й не повільний, а саме такий, як треба для перевезення тендітного вантажу, — котив свій візочок, наповнений чашечками зі згорнутих листочків.

У кожній тремтіла краплина роси — прозора, холодна, зібрана вночі з великих прохолодних листків.

— Свіжа роса! Отримуйте! — казав Сеня кожній квітці й котився далі.

Усі отримували свою ранкову краплину до появи перших сонячних променів.

Адже правило було просте: щойно зійде сонце, відкрита краплина починає випаровуватися.

Та сьогодні дзвіночок біля кривої травинки вже прокинувся й погойдувався, а роси все не було.

Мак за каменем теж зашелестів пелюстками:

— Де ж наш кур'єр?

Ромашка придивилася.

За лопухом, біля рівчака, який нічний дощ розмив ширше, ніж зазвичай, стояв Сенин візочок.

Одне колесо загрузло в розмоклій землі, візочок похилився, а чашечки з росою небезпечно посунулися до краю.

Сеня щосили штовхав візочок, але колесо лише глибше занурювалося в багнюку.

— Сеню! — гукнула Ромашка. — Стій, не розгойдуй! Чашечки попадуть!

— Знаю, — відповів Сеня, навіть не озирнувшись.

Голос у нього був спокійний, проте Ромашка помітила, як тремтять його ріжки.

— Просто нічого не можу вдіяти.

Ромашка озирнулася.

Верхівки трав уже почали світлішати — сонце підіймалося з-за обрію.

Часу залишалося зовсім мало. Мабуть, лише доти, доки тінь від лопуха не доповзе до каменя.

— Жуку! — покликала вона. — Жуку, ти тут?

З-під листка подорожника виліз жук — блискучий, кремезний, уже зовсім не сонний.

— Візочок застряг, — коротко пояснила Ромашка. — Можеш витягти?

Жук поглянув на рівчак, на візочок, на колесо в багнюці.

Крекнув.

— Можу.

Він підліз під вісь, уперся й щосили смикнув.

Візочок сіпнувся.

Чашечки підстрибнули.

І одна краплина — велика, кругленька — вискочила зі своєї чашечки, пролетіла відстань завдовжки з пів травинки й повисла на листку подорожника, легенько погойдуючись.

Усі завмерли.

— От тобі й маєш, — промовив Сеня.

А тоді тихіше додав:

— Це була краплина для незабудки біля пенька. Третя доставка за маршрутом.

Жук винувато поворушив вусиками.

— Думав, одним ривком упораюся.

— Вантаж тендітний, — зітхнув Сеня.

Ромашка подивилася на краплину на подорожнику, потім на візочок, а тоді — на небо.

Світлішало.

— Гаразд, — сказала вона. — Ривком не вийде. Перенесімо чашечки по одній на сухий берег, а потім витягнемо порожній візочок.

Задум здавався слушним.

Жук узяв першу чашечку й поніс.

Та трава на схилі рівчака хиталася від кожного кроку, чашечка зі згорнутого листочка була слизькою, а краплина всередині перекочувалася з боку на бік.

Жукові доводилося зупинятися через кожні три кроки.

Другу чашечку він ніс іще повільніше.

— Так ми до обіду переноситимемо, — зауважила Ромашка.

— До обіду роси вже не залишиться, — відповів Сеня.

Саме тоді до рівчака прибіг мурашка.

Діловитий, із соломинкою під пахвою — він завжди носив із собою щось корисне про всяк випадок.

— Що сталося? Чому краплини досі не доставлені? Дзвіночок скаржиться. Мак шелестить.

— Сам бачиш, — сказала Ромашка.

Мурашка обійшов рівчак, оглянув візочок, помацав землю й заходився пояснювати, як слід організувати перенесення вантажу:

— Двоє несуть, один притримує траву, один приймає, один рахує...

— Мурашко, — перебила Ромашка. — Нас четверо. А твій план розрахований на вісьмох.

Мурашка замовк, перелічив усіх присутніх і зніяковів.

А Ромашка мовчала.

Вона дивилася на краплину, яка досі висіла на листку подорожника.

Поки вони сперечалися, краплина повільно сповзла похилим листком, докотилася до загнутого краєчка — і зупинилася.

Листок хитнувся, краплина затремтіла, проте не впала.

Загнутий край утримував її, наче маленька чашечка.

— Дивіться, — неголосно промовила Ромашка. — Краплина сама котиться вниз. Її не потрібно нести. Їй потрібна гірка.

Сеня повернув ріжки.

— Гірка?

— Із листя. Якщо прокласти широкі листки від візочка через рівчак, краплини самі скотяться на сухий берег. Тільки внизу треба зробити загин, щоб вони не покотилися далі.

Жук поворушив вусиками.

— А я можу тримати листки. Це я вмію.

— Я закріплю краї, — сказав мурашка, уже прикидаючи, куди встромити соломинку. — І підготую чашечки внизу. Приймати й розкладати — це саме для мене.

— А випускати краплини по одній я вмію найкраще, — додав Сеня. — Тут потрібна обережність, а не швидкість.

Ромашка кивнула.

З роздоріжжя їй було видно всю доріжку — від візочка до сухого берега рівчака.

— Я стежитиму згори. Скажу, якщо листок нахилиться або десь з'явиться щілина.

Жук притягнув два широкі листки й поклав їх через рівчак так, щоб один трохи заходив на другий.

Мурашка закріпив місця з'єднання соломинками й вишикував унизу ряд порожніх чашечок.

Сеня обережно нахилив першу чашечку біля візочка.

Краплина перекотилася через край і рушила зеленою гіркою.

Вона котилася, а всередині неї віддзеркалювалася величезна перевернута лука — розмита трава й клаптик сірого неба.

Краплина тремтіла на кожній прожилці листка й поступово набирала швидкість...

— Лівий край! — гукнула Ромашка. — Жуку, підніми трішечки!

Жук поправив листок.

Краплина хитнулася вбік, повернулася на середину й м'яко скотилася до підставленої чашечки.

— Є! — видихнув мурашка.

Друга, третя, четверта...

Краплини котилися одна за одною.

Сеня випускав їх рівномірно, з невеличкими паузами, як і належить досвідченому кур'єрові.

Жук тримав листки.

Мурашка ловив краплини.

Ромашка пильно стежила за всім згори.

Та на сьомій краплині виникла несподівана халепа.

Ця краплина виявилася більшою за решту. Мабуть, уночі вона зібралася на особливо великому листку.

Вона покотилася швидше, ніж усі сподівалися, підстрибнула на стику двох листків і звернула вбік.

— Соломинку! — вигукнула Ромашка.

Мурашка відреагував миттєво.

Він підставив соломинку, наче бортик.

Краплина торкнулася її, на мить завмерла — і повільно перекотилася назад на доріжку.

Останню частину шляху вона подолала неквапливо, майже урочисто, наче знала, що всі за нею спостерігають.

Мурашка витер чоло.

Коли всі краплини опинилися на сухому березі, жук одним ривком перетягнув порожній візочок через рівчак.

Цього разу ривок був саме доречний.

Сеня завантажив чашечки, перевірив кожну краплину й поглянув на небо.

Тінь від лопуха ще не дісталася каменя.

— Встигаю, — сказав він і покотив візочок стежинкою.

— Свіжа роса! Отримуйте! — за хвилину почула Ромашка.

То Сеня вручав краплину дзвіночкові біля кривої травинки.

— Нарешті! — дзенькнув дзвіночок. — Я ж просив дзвонити перед врученням!

— Так ти сам і є дзвінок, — незворушно відповів Сеня й покотився далі.

Сонце виглянуло з-за обрію, і вся лука враз засяяла.

Роса заблищала в чашечках.

Мак розправив пелюстки.

Травинки випросталися.

Ромашка теж підставила свої пелюстки сонячному промінню.

Ранок видався непростим.

Але справжнім.

А наступного ранку — точнісінько вчасно, ні на один рип коліс раніше чи пізніше — Сеня зупинився біля роздоріжжя.

— Це тобі, — сказав він і поставив перед Ромашкою чашечку.

У ній лежала краплина роси.

Звичайна, ранкова.

Та коли перший сонячний промінь ковзнув лукою й торкнувся цієї краплини, усередині неї на одну коротку мить спалахнуло маленьке золоте сонце.

— Свіжа роса, — промовив Сеня й ледь помітно всміхнувся. — Отримуйте.