Казка про пихату принцесу

У тридев'ятому царстві, у тридесятому королівстві жила собі принцеса. Була вона вродлива й мила, але водночас примхлива, свавільна та неабияк пихата.

Одного разу заманулося принцесі помандрувати своїм королівством.

Король і королева відмовляли доньку від такої витівки.

— Куди ж ти зібралася посеред зими? Дочекайся весни!

Та принцеса не послухалася батьків. Наказала слугам запрягти коней, одягнула наймодніші хутра, набрала в дорогу всіляких ласощів і вирушила в далеку мандрівку.

А шлях на неї чекав довгий, адже королівство простягалося на неозорих землях. Щоб об'їхати всі його володіння, потрібно було оминути ліс, перетнути замерзлу річку й проїхати повз сотні сіл.

От тільки зустрічатися із селянами принцесі зовсім не хотілося. Вона їх не любила, вважала неосвіченими, немодними та неохайними.

Принцеса навіть не замислювалася, що всі продукти до королівського столу надходять саме із сіл: і молоко, і масло, і м'ясо, і хліб. А з'являються ці смаколики завдяки невтомній праці простих людей.

Отож їде принцеса в санях, ласує медовими пряниками.

Аж раптом здійнялася хуртовина!

Як закрутить, як завіє, як засипле все навколо снігом!

Підхопив шалений вітер принцесу, підняв високо в повітря й поніс невідомо куди.

А приземлилася вона посеред дрімучого лісу.

Замість того щоб озирнутися й роздивитися навколо, принцеса одразу зчинила страшенний галас.

Та ніхто її не чув.

Довго чи коротко плакала вона гіркими сльозами, але зрештою зрозуміла: сльозами лихові не зарадиш.

Довелося вирушати лісом на пошуки дороги додому.

Іде принцеса, бреде засніженими стежками. Чує, як удалині виють вовки, як тріщать від морозу сухі гілки.

Від страху в мандрівниці аж душа в п'яти втекла.

Та раптом помітила вона в темній гущавині маленький вогник.

Придивилася уважніше — справді щось світиться поміж деревами!

Пішла принцеса на те світло.

Ішла, ішла й нарешті вийшла на галявину, де палало багаття.

А навколо нього сиділи чотири прекрасні дівчини.

Спершу принцеса побоялася до них наближатися й вирішила трохи поспостерігати.

Одна дівчина була вбрана в білосніжну хутряну шубу, а в її волоссі виблискували сніжинки, наче дорогоцінне каміння.

Друга красуня сиділа в ошатному сарафані, прикрашеному підсніжниками та квітами мати-й-мачухи. А з її очей струменіло стільки тепла, немов із лагідних сонячних промінчиків!

Третя була зовсім юною дівчинкою. На ній майоріла легенька, повітряна сукня, а в руках вона тримала букетик польових квітів.

Четверта сестра тримала золотавий сніп колосся. Її вбрання було розшите різнобарвним осіннім листям.

Зрештою принцеса наважилася підійти ближче.

Та замість привітатися з незнайомками холодно запитала:

— Що ви робите в моєму лісі?

Дівчата переглянулися й відповіли:

— Чому ти називаєш цей ліс своїм? Адже ти навіть не знаєш, які рослини тут ростуть, коли достигають ягоди та з'являються гриби. Не знаєш, які тварини тут мешкають і якої допомоги вони потребують.

Замислилася принцеса.

І справді, навчали її чужоземні вчителі. Розповідали про далекі країни, про моду, про звичаї та життя за морями.

А ось про рідну землю, про її ліси, поля та природні багатства майже нічого розповісти не могли.

І раптом принцесі так закортіло дізнатися про кожне деревце й кущик, про кожну маленьку комашку в рідному лісі!

Вона попросила дівчат розповісти, що відбувається тут узимку й навесні, улітку та восени.

Першою заговорила дівчина на ім'я Зима.

Вона розповіла про зайців, які взимку одягають білосніжні шубки й заплутують свої сліди, щоб не потрапити до лап хитрої лисиці.

Потім слово взяла Весна.

Вона запропонувала послухати історію про ведмедя, якого розбудило тепле сонечко. Тепер голодний клишоногий блукає лісом у пошуках поживи.

Розповіла Весна й про те, як на деревах набухають бруньки, а з них згодом визирають молоденькі зелені листочки.

І який же чудовий аромат розливається тоді лісом! Аж голова паморочиться!

Не забула Весна нагадати принцесі й про селян.

Адже для них весняний день рік годує. Саме навесні люди мають багато роботи, від якої залежить майбутній урожай.

Тоді заговорила наймолодша сестричка — Літо, яка досі шанобливо слухала старших.

Вона розповіла про солодкі запашні суниці, що достигають на сонячних галявинах, і про різнобарвних метеликів, які, зовсім як принцеса, ніби вихваляються своїм розкішним убранням.

А ще Літо пояснила, що й у селян роботи не поменшало.

Потрібно поливати грядки, пасти корів і кіз, заготовляти для них корм на зиму.

Останньою почала свою розповідь дівчина на ім'я Осінь.

Її історія була трохи сумною.

Та як тут не сумувати, коли чуєш прощальні крики журавлів і диких качок, що відлітають у вирій?

І селянські пісні, які лунають під час збирання хліба з полів, теж сповнені тихого смутку.

Принцеса слухала чотирьох сестер, затамувавши подих.

Їхні розповіді так зачарували її, що вона зовсім забула про свій страх.

І вирішила принцеса, щойно повернеться додому, попросити батька й матір запросити до палацу вчителів, які добре знають природу рідного краю.

Їй захотілося якомога більше дізнатися про ліси, поля, рослини й тварин своєї землі.

А ще принцеса вирішила неодмінно потоваришувати із селянськими дітьми.

І щойно такі думки з'явилися в її голові, на галявині раптом виникла кінна упряжка із саньми.

Принцеса сіла в сани й вирушила назад до рідного королівства.

Відтоді її життя дуже змінилося!

А чи здогадалися ви, любі читачі, якою стала наша принцеса?