Казка про ґудзичок, якого ніхто не обирав

Жив собі маленький ґудзичок. Звали його Ґудзичок-невидимка.

Чому невидимка? А тому, що він був прозорий.

Серед інших ґудзиків його майже не було помітно. Адже всі довкола були великі, гарні, різнобарвні, найрізноманітніших форм. А найбільше маленькому ґудзичку подобалися великі блискучі ґудзики.

Усі вони жили у великій скриньці.

Колись це була звичайна коробка з-під печива, але господарі не викинули її, а пристосували для зберігання ґудзиків.

Маленький ґудзичок часто помічав, як господарі відчиняли скриньку й довго-довго перебирали її мешканців, вибираючи потрібні ґудзики.

Він дуже сподівався, що одного дня заберуть і його.

Та, на жаль, цього ніяк не траплялося.

Річ у тім, що маленький ґудзичок був зовсім самотній.

Інші ґудзики мали братів, сестер, батьків, дідусів і бабусь — цілі великі родини.

А наш ґудзичок залишався один.

Він часто запитував себе:

«Де ж моя родина? Чому я залишився сам?»

Одного разу маленький ґудзичок вирішив запитати в найстарішого й наймудрішого ґудзика, де його брати й сестри, а можливо, навіть мама й тато.

Коли настав вечір і всі вже вкладалися відпочивати, наш ґудзичок тихенько перекотився в найдальший куточок скриньки, де мешкав старий ґудзик, і несміливо прошепотів:

— Я... я... Дуже перепрошую...

Ґудзичок страшенно боявся почути непривітну відповідь. А ще більше боявся, що йому взагалі ніхто не відповість.

Йому було дуже-дуже лячно.

Та бажання дізнатися, чому він самотній, чому його ніколи не обирають і що йому тепер робити, виявилося сильнішим за страх.

Тихеньким голосом ґудзичок запитав ще раз:

— Ви найстаріший і найгарніший ґудзик у нашій скриньці. Можливо, ви знаєте... чому я зовсім один?

Але у відповідь запанувала тиша.

Ніхто йому не озвався.

І наш ґудзичок сумно покотився назад у свій куточок.

Усю ніч він не міг заснути й непокоївся.

Чому старий ґудзик йому не відповів?

Може, не почув?

А може, просто не захотів із ним розмовляти?

Так і пролежав ґудзичок до самого ранку, поринувши у свої сумні думки, а під ранок непомітно задрімав.

Наступного дня сталося дещо незвичайне.

Господарі взяли скриньку й відчинили її.

Отже, зараз щось відбудеться!

Маленький ґудзичок завмер, плекаючи крихітну надію, що нарешті комусь знадобиться.

Він довго дивився, довго чекав...

І ось нарешті йому здалося, що настала його черга!

Тепер він кудись вирушить, сяятиме й виблискуватиме, а хтось дбайливо про нього піклуватиметься!

Та раптом ґудзичок помітив, що господарі забрали дуже багато ґудзиків, а в скриньці залишилися переважно такі самі, як він, — без братів і сестер.

Це неабияк його стривожило.

Він злякався, коли зрозумів, що довкола так багато ґудзиків, які почуваються такими ж самотніми, як і він.

Йому було страшно, але водночас чомусь стало спокійніше.

Ґудзичок роззирнувся й побачив поруч найрізноманітніших сусідів.

У когось було три дірочки, у когось відколовся краєчок. Одні були величезні й красиві, інші — старенькі та потерті.

І тут наш ґудзичок раптом відчув себе навіть сміливішим.

Виявляється, раніше він просто не помічав, скільки довкола інших ґудзиків, таких самих самотніх, як і він.

Саме тоді до нього підкотився той самий старий, але дуже гарний ґудзик.

Він поглянув на малюка, ніжно обійняв його й промовив:

— Озирнися довкола. Тут так багато різних ґудзиків! Але ми не вважаємо себе самотніми. Ми знаємо, що неодмінно настане час, коли й ми комусь знадобимося.

Маленький ґудзичок дуже здивувався й запитав:

— Але як я можу комусь знадобитися, якщо я один?

Старий ґудзик усміхнувся, примружив очі, пригорнув малюка до себе й відповів:

— Ґудзик може бути один, але люди використовують нас не лише для одягу, а й для прикрас. Із ґудзиків створюють декоративні панно й навіть складають чудові картини.

Колись давно, коли тебе тут іще не було, у нашій скриньці жило багато самотніх ґудзиків.

Та одного дня настала їхня черга. Господарі забрали їх, щоб створити прекрасну картину.

Наскільки мені відомо, зараз ця картина зберігається в музеї.

Ти тільки уяви!

Ґудзики, які колись лежали в нашій скриньці й вважали себе нікому не потрібними, так само як ти зараз, стали знаменитими!

Ними милуються люди різного віку й багатьох поколінь.

Саме тієї миті маленький ґудзичок відчув, що навколо нього — ціла родина.

Так, усі вони дуже різні.

Хтось великий, хтось маленький, хтось потемнів від часу, а хтось іще зовсім новенький.

Маленький ґудзичок замислився й раптом зрозумів: увесь цей час він мав родину, просто раніше цього не усвідомлював.

Аж тут кришка скриньки відчинилася, і господарі висипали всередину цілу жменю найрізноманітніших ґудзиків.

Спочатку маленький ґудзичок злякався й сховався у своєму куточку.

Та згодом придивився уважніше.

Серед нових мешканців були брати й сестри, схожі одне на одного, а були й самотні ґудзики — такі самі, яким зовсім недавно був він сам.

І наш ґудзичок поспішив до них.

Він хотів якнайшвидше заспокоїти нових сусідів, обійняти їх і розповісти свою історію.

Щоб вони не боялися, не втрачали надії та вірили: їхня щаслива мить обов'язково настане.