Казка "Диво в саду, або Добро завжди сильніше за зло"

Розділ 1. Вежа

Коли це було — ніхто достеменно не знає. Можливо, дуже давно, а може, й зовсім недавно.

В одному чарівному королівстві, де веселка торкається небес, жила прекрасна принцеса на ім'я Мілана. Вона була доброю та чуйною дівчинкою й мала багато друзів, які любили її за милосердя, щирість і добре серце.

Одного разу злий чаклун на ім'я Страшновух задумав викрасти принцесу, щоб заволодіти всім королівством. Він здійняв страшенну бурю, і могутній вихор підхопив Мілану та поніс до темної вежі, що стояла на самому краю світу.

Так принцеса опинилася в полоні жорстокого чаклуна. Страшновух збирався відібрати в неї всі чарівні сили й назавжди ув'язнити у своїй вежі.

Та Мілана була зовсім не такою безпорадною, як йому здавалося. Вона була розумною, сміливою дівчинкою і не збиралася здаватися.

Принцеса сиділа в похмурій, моторошній вежі. У її темниці не було ні дверей, ні вікон. Доводилося пересуватися навпомацки, адже поблизу не знайшлося ані ліхтаря, ані свічки.

Мілана могла б скористатися своїми чарівними здібностями й освітити темницю, та була надто голодною і знесиленою. Вона навіть не знала, скільки днів уже провела в ув'язненні.

Зрештою принцеса заснула.

Уві сні вона знову гуляла квітучим садом, милувалася деревами й вдихала солодкі пахощі квітів. Та коли прокинулася, знову відчула нестерпний голод і розпач.

Тоді Мілана заплющила очі й почала тихенько кликати на допомогу сили природи, сподіваючись, що вони почують її та допоможуть вирватися з темряви.

І раптом перед нею з'явилися двоє незвичайних створінь.

То були синій заєць Маркіз і жовта сова Луна, мешканці чарівної країни.

Маркіз був високим і струнким зайцем із пухнастим хутром дивовижного синього кольору. Його розумні очі дивилися на світ із цікавістю та мудрістю, ніби він знав усі таємниці чарівного королівства.

Луна була маленькою веселою совою з яскраво-жовтим пір'ям, яке виблискувало в променях ранкового сонця. Її крила були неймовірно гарними й нагадували ніжні пелюстки квітів.

Дружба Маркіза й Луни була такою міцною, що жодне випробування не могло їх розлучити. Разом вони досліджували чарівну країну, знайомилися з новими мешканцями та допомагали всім, хто потрапляв у біду.

Якось друзі почули від слуг Страшновуха, що у вежі тримають полонену принцесу, і відразу поспішили їй на допомогу.

— Ми живемо в підземеллі цієї страшної вежі, — почав розповідати Маркіз. — Злий чаклун Страшновух ув'язнив нас разом з іншими мешканцями королівства.

Луна пояснила, що виходу з вежі немає, а до принцеси вони змогли дістатися крізь отвір, який прокопали кроти.

— А я принцеса, — відповіла новим друзям Мілана. — У мене є чарівні здібності, але через голод я зовсім знесиліла. Якби мені вдалося хоч трохи підкріпитися, ми неодмінно вибралися б звідси. А тоді знайшли б спосіб перемогти Страшновуха й визволити всіх полонених із підземелля.

— Я скоро повернуся, — пообіцяв Маркіз.

Сова Луна залишилася з принцесою, а заєць вирушив по допомогу.

Невдовзі Маркіз повернувся з їжею. Її зібрали всі мешканці підземелля, сподіваючись, що принцеса відновить сили, звільниться з полону й здолає злого чаклуна.

Мілана щиро подякувала зайцеві та поїла.

Вона відчула, як до неї поступово повертаються сили.

Тоді принцеса підняла руки й розвела їх у боки.

І сталося диво!

Стіни темниці розсунулися, відкриваючи шлях назовні.

Троє друзів вибралися з вежі й щодуху побігли до лісу.

Щоб їх не знайшли, вони сховалися в заглибині під великим деревом.

Маркіз і Луна були дуже раді знайомству з принцесою.

— Ти допоможеш нам здолати Страшновуха? — з надією запитали вони.

— Я навіть не знаю, хто він насправді, — зітхнула Мілана. — Та боюся, що моїх сил замало, щоб протистояти його могутності. Розкажіть мені про нього.

І тоді Маркіз та Луна розповіли принцесі про страшного чаклуна.

Страшновух тримав у неволі народи трифінів і люпсиків. Їхні мешканці мусили прислуговувати йому проти власної волі, а сам чаклун мріяв підкорити всі королівства та заволодіти силами всіх чарівників.

Страшновух був одним із найжахливіших створінь, які будь-коли з'являлися у світі.

Його серце переповнювала злоба, а могутня чорна магія змушувала всіх тремтіти від страху.

Високий, із гострими іклами та пазурами, він дивився на кожного з ненавистю і зневагою. Його шкура була вкрита шрамами, що залишилися після численних битв.

Мав Страшновух і вірного поплічника — Хрюнделя.

Колись Хрюндель служив помічником короля народу трифанів. Та заздрість і жага влади штовхнули його на зраду.

Він перейшов на бік злого чаклуна, а той за віддану службу наділив його титулом володаря вогню й тіней.

Закляття Хрюнделя були страшними та зловісними. Хитрий і підступний, він використовував чорну магію, щоб разом зі Страшновухом тримати в страху всіх мешканців країни.

Почуте приголомшило Мілану.

Вона зрозуміла, що мусить допомогти трифінам, люпсикам та мешканцям інших королівств.

— Ми повинні перемогти Страшновуха й Хрюнделя! — рішуче вигукнула принцеса. — Але як нам це зробити?

— Є одна давня легенда, — озвалася Луна. — Вона розповідає, що колись з'явиться принцеса, якій судилося здолати Страшновуха. І допоможе їй у цьому троянда. Саме тому чаклун так боїться принцес і ув'язнює їх у вежі. Достатньо одного дотику троянди, щоб Страшновух загинув. Але в королівстві не залишилося жодної квітки. Страшний правитель знищив їх усі.

— Що ж нам тепер робити? — засмутилася Мілана.

— Там, високо серед хмар, — Маркіз показав лапкою на небо, — стоїть замок прекрасної феї Уляни. У її саду росте остання троянда, здатна знищити Страшновуха. Та ніхто не знає, як знайти той замок.

— Нам може допомогти лише бабуся Валя, — промовила Луна. — Вона живе в далекому лісі, серед боліт. Бабуся знайома з феєю Уляною, адже колись мешкала в її замку й допомагала їй.

І наші герої вирушили на пошуки бабусиної оселі.

Розділ 2. Легенда

Тим часом Страшновух повернувся до свого замку й вирішив навідати принцесу Мілану.

Та коли він прийшов до вежі, то побачив, що полонянка зникла.

Чаклун страшенно розлютився й наказав Хрюнделю негайно знайти втікачку.

Вірний слуга зібрав загін найстрашніших трифлінів і кинувся на пошуки.

Вони обстежили кожен закуток замку, оглянули всі околиці, та жодного сліду принцеси не знайшли.

Цілий день загін блукав лісами й полями, зупиняючись лише на короткий перепочинок.

А наші герої тим часом продовжували свій шлях крізь темний ліс, дедалі глибше заходячи в болотяні хащі.

Вони страшенно втомилися й майже знесилилися, коли раптом помітили світло у віконці маленької хатини.

Мілана, Луна й Маркіз підійшли до будиночка та постукали.

Двері відчинила добра старенька.

Вона вже знала, хто завітав до її оселі, тому не стала нічого розпитувати, а відразу запросила мандрівників усередину, нагодувала й зігріла.

Коли гості наїлися та відпочили, бабуся Валя почала свою розповідь.

— Давним-давно на землі правила прекрасна фея Уляна. Про її доброту й мудрість знали всі. Вона безмежно співчувала людям і завжди допомагала тим, хто цього потребував. Мешканці королівства щиро любили й поважали свою правительку. Під її дбайливим проводом усюди панували мир і злагода, а для злоби та ворожнечі не залишалося місця.

Друзі уважно слухали кожне бабусине слово.

— У феї Уляни був помічник — молодий чарівник Деонісій, — продовжила вона. — Він завжди заздрив її могутності й здібностям. Деонісій не раз замислювався, як самому стати таким сильним. Усі таємниці й закляття, якими володіла Уляна, здавалися йому недосяжними. Порівнюючи власні здібності з чарами феї, він почувався нікчемним.

Мілана, Маркіз і Луна слухали з дедалі більшим зацікавленням.

Бабуся Валя тяжко зітхнула й повела розповідь далі.

— Одного разу Уляна вирушила до сусіднього королівства по нове квіткове насіння. Скориставшись її відсутністю, Деонісій вирішив відшукати таємні книги, у яких ішлося про те, як здобути могутність і відібрати силу феї.

Він крадькома підійшов до книги заклять і почав уважно вивчати її сторінки.

Читав і перечитував рядки, аж поки нарешті знайшов те, що шукав.

Після цього зібрався й вирушив до печери, захованої високо в горах.

У тій печері збереглися стародавні руїни міста чаклунів.

Посеред руїн стояв камінь із викарбуваним закляттям, яке закликало темні сили.

Не здогадуючись, яка могутність прихована в тих словах, Деонісій прочитав страшне закляття вголос.

Бабуся замовкла.

— А що було далі? — нетерпляче вигукнули всі троє.

— Усе навколо спалахнуло сліпучим світлом! — продовжила господиня хатини. — З літер закляття почали вириватися іскри, а Деонісій відчув у собі небачену досі силу. Магічна енергія пронизувала все його тіло. Він зрозумів, що тепер здатен здійснити будь-яке чаклунство.

Саме тоді Деонісій перетворився на злого Страшновуха.

— То ось звідки взявся той, хто тримає нас у страху! — вигукнув Маркіз.

— Так, — кивнула бабуся Валя. — Цей лиходій прагнув знищити все добре й світле на землі, щоб запанувала темрява. Але для цього йому потрібно було заволодіти силою феї.

Стародавні книги підказали чаклунові, що відібрати могутність Уляни зможе лише той, кого вона покохає.

— Але як фея могла покохати Страшновуха?! — здивувалася Мілана.

— Усе виявилося дуже просто. Страшновух обернувся на прекрасного принца й зачарував Уляну своєю вродою та розумом. А коли вона заснула, викрав усю її чарівну силу.

Після цього чаклун знищив усі троянди в королівстві.

Адже зі стародавніх книг він довідався, що навіть один дотик троянди здатен зруйнувати його темні чари й знищити зло.

А саму фею Страшновух хотів перетворити на свою служницю.

— І що ж нам робити? Адже жодної троянди не залишилося! — засмутилася Луна.

— Не зовсім так, — відповіла бабуся. — У далекому-предалекому лісі, куди не змогли дістатися чари Страшновуха, вціліла одна-єдина троянда.

Феї вдалося забрати її із собою, коли добрий люпсик на ім'я Него врятував Уляну.

Друг Него, грифон, підняв фею високо до хмар і допоміг їй сховатися.

Відтоді вона живе там разом із трояндою. Та де саме розташована її оселя, я не знаю.

На цьому бабуся Валя завершила свою розповідь.

— Нам ніяк не дістатися до хмар, — зітхнула Луна. — Я не зможу злетіти так високо, а Мілана й Маркіз взагалі не мають крил.

Тоді бабуся Валя дістала чудодійне зілля.

Воно мало допомогти сові вирости настільки, щоб вона змогла підняти Маркіза й Мілану до хмар на пошуки феї Уляни.

Луна дуже не хотіла пити незнайоме зілля, та заради порятунку мешканців королівства подолала свій страх.

І раптом із нею почали відбуватися дивовижні речі!

Сова закружляла в повітрі й перетворилася на величезного птаха.

Мілана та Маркіз забралися їй на спину, щиро подякували бабусі Валі й вирушили в дорогу.

Розділ 3. Фея Уляна

Мілана, Луна й Маркіз полетіли на пошуки загадкового місця.

Вони сподівалися знайти не лише останню троянду, здатну зруйнувати злі чари, а й саму фею Уляну, яка могла повернути королівству мир і добробут.

Довгими днями відважні мандрівники долали безкраї хмарні простори, шукаючи сліди таємничого замку та його господині.

Подорож була виснажливою й нелегкою.

Виявилося, що серед хмар, так само як і на землі, існують річки, озера, водоспади й вирує справжнє життя.

Там височіло безліч замків, у яких мешкали феї та принцеси.

Та Уляни серед них усе не було.

З кожною невдалою спробою надія друзів потроху згасала.

І ось, коли сил майже не залишилося, Мілана помітила дивовижну споруду, не схожу на жоден із замків, які вони бачили раніше.

Друзі поспішили до неї й невдовзі опинилися перед величним палацом, оточеним розкішним квітучим садом.

Усередині вони зустріли фею, чия врода вразила їх до глибини душі.

Мандрівники відразу зрозуміли: перед ними та, кого вони так довго шукали.

Мілана, Маркіз і Луна розповіли їй про всі свої пригоди та про біду, що спіткала королівства.

— Вітаю вас, мої любі гості! — лагідно промовила фея Уляна. — Остання троянда перебуває під надійною охороною грифона. Він віддасть її лише тому, чиє серце сповнене доброти.

Мілана, Маркіз і Луна вирушили до Лісу Вічної Весни, де зберігалася чарівна квітка.

Та дорогу їм заступив величезний грифон.

Принцеса не злякалася.

Вона підійшла до могутнього створіння, заговорила з ним і лагідно приклала долоні до його грудей.

Грифон відчув щирість її серця.

Він зрозумів, що перед ним стоїть та сама принцеса з давньої легенди, а її подорож має велике й благородне призначення.

— Дякую тобі за доброту й мудрість, терпіння та прихильність, — промовила Мілана. — Дякую, що оберігаєш цю квітку й стоїш на сторожі справедливості.

— Лише той гідний троянди, хто здатен використати її силу заради добра, — усміхнувся грифон. — І такою людиною є ти, принцесо.

Отримавши безцінний скарб, Мілана, Луна й Маркіз вирушили назад до свого королівства.

Фея Уляна залишилася серед хмар.

Вона побоювалася гніву Страшновуха, адже той міг знищити не лише земні королівства, а й життя мешканців небесного світу.

Розділ 4. Перемога

Коли Мілана, Маркіз і Луна повернулися на землю, побачене сповнило їх жахом.

Не залишилося жодного зеленого дерева.

Уся трава й квіти зів'яли.

Землю огорнув густий, моторошний туман, а небо затягнули важкі хмари.

Повсюди нишпорили слуги Страшновуха.

Вони шукали принцесу-втікачку.

Її портрети висіли на кожному кроці, а за впіймання Мілани обіцяли велику винагороду.

З'являтися просто неба стало небезпечно.

Наші герої вирішили вирушити до бабусі Валі, щоб у її болотяній хатині обміркувати, як перемогти злого чаклуна.

Та дорогою друзі зустріли стару жабу.

Вона зупинила їх і попередила, що в бабусиній оселі на них уже чатують слуги Страшновуха.

А саму бабусю Валю за допомогу принцесі кинули до підземелля.

— Що ж нам тепер робити? Як урятувати всіх? — заплакала Мілана.

— Заспокойся, Мілано. Ми неодмінно знайдемо вихід, — утішали її Маркіз і Луна.

Тоді стара жаба промовила:

— Ходімо зі мною. Я вам допоможу.

І друзі вирушили разом із нею до польових кротів.

Дорогою Мілана вирішила покликати на допомогу сили природи.

На її заклик прилетіли птахи, прибігли звірі.

Та всі вони були розгубленими й наляканими, зовсім не маючи сил для боротьби.

— Не занепадайте духом! — звернулася до них принцеса. — Допоможіть нам!

Вона підняла чарівну квітку й показала її всім присутнім.

— Це не звичайна троянда! У ній живе чарівна сила, здатна подолати будь-яке зло! Мерщій вирушайте в усі куточки землі! Розкажіть усім, що принцеса Веселкового королівства кличе на допомогу. Лише разом ми зможемо перемогти Страшновуха!

Звірі розбіглися по королівствах, а Мілана, Луна й Маркіз разом зі старою жабою попрямували до кротів.

Ті дуже зраділи, почувши голоси своїх давніх друзів — Маркіза й Луни.

Не менш раді були й знайомству з принцесою Міланою.

Таємними підземними ходами кроти провели мандрівників до темниці.

Коли друзі дісталися великої центральної зали, де утримували полонених мешканців королівств, вони зупинилися.

На мить усім стало страшно.

А раптом їх помітять вартові?

Та Мілана не відступила.

Вона обережно піднялася на найвищий камінь, дістала чарівну троянду й показала її всім, хто знемагав у неволі.

І сталося неймовірне!

Троянда, немов джерело всього доброго й світлого на землі, осяяла темну печеру.

Промені, що линули від квітки, зруйнували кайдани в'язнів.

Сама темниця зникла, наче її ніколи й не існувало.

Полонені опинилися на волі!

— Віднині ви всі вільні! — радісно вигукнув заєць Маркіз. — Об'єднаймося ж і визволімо наше королівство від зла!

Звільнені мешканці рушили слідом за принцесою, Маркізом і Луною.

Звістка про дівчинку з чарівною трояндою миттю облетіла всі землі.

Королівства почали об'єднуватися, щоб разом виступити проти Страшновуха.

А сам чаклун тим часом оскаженів від люті.

Він покликав свого величезного крука, сів йому на спину й полетів шукати принцесу.

Крук був закутий у обладунки, що виблискували на сонці.

Його залізні пазурі були гострими й страшними.

Він ширяв над лісами, полями та річками, і все живе здригалося від його моторошного вигляду.

Птах кружляв у небі й пронизливо каркав, немов провіщаючи наближення лиха.

На його спині сидів Страшновух.

Волосся чаклуна розвівалося на вітрі, наче полум'я.

Очі випромінювали зеленкувате сяйво, а в руках він тримав чарівну паличку, з якої вихоплювалися блискавки.

З висоти лиходій побачив принцесу та яскраве, тепле світло її троянди.

З усіх боків на допомогу Мілані поспішали чарівні народи різних королівств.

І ось із неба почали спускатися грифони.

На їхніх спинах сиділи королі й королеви небесного королівства.

Серед них була й фея Уляна.

Вона не змогла залишити принцесу саму перед могутнім чаклуном та його величезним військом.

Два світи завмерли один навпроти одного.

Принцеса перебувала далеко від Страшновуха, який і далі кружляв у небі на своєму страшному крукові.

Тоді фея Уляна послала на допомогу Мілані свого грифона.

Він підхопив дівчинку й підняв її високо в небо.

Світло чарівної троянди осяяло небосхил.

Страшний крук поглянув на це сяйво — і вся його злоба вмить зникла.

Важкі обладунки розчинилися в повітрі.

Звільнившись від темних чарів, птах скинув Страшновуха зі своєї спини просто на землю.

Чаклун розгубився.

Скориставшись цією миттю, Мілана сміливо простягнула до нього троянду.

Сяйво квітки було таким могутнім, що Страшновух не зміг йому протистояти.

Шаленіючи від люті, він кинувся на принцесу, та променисте світло троянди, наче невидимий щит, захистило її.

І тієї ж миті Страшновух зник.

Зник безслідно, немов його ніколи й не було.

Чарівна сила повернулася до феї Уляни.

Вона підійшла до принцеси й обережно взяла троянду з її рук.

І враз усе навколо засяяло!

Земля ожила.

На деревах розпустилися квіти, а повітря наповнилося їхніми ніжними пахощами.

Зло розвіялося, наче дим, і небо очистилося від темних хмар.

Виявилося, що саме завдяки чарівній троянді Уляна підтримувала все добре й світле, що існувало на землі.

Радість і мир повернулися до королівств.

А принцеса Мілана стала для всіх символом мужності й надії.

Її подвиг назавжди залишився в пам'яті мешканців, нагадуючи, що навіть тендітна маленька принцеса та її вірні друзі здатні протистояти великому злу й перемогти його.

Мілана залишилася правити у Веселковому королівстві разом зі своїми відданими друзями — синім зайцем Маркізом і жовтою совою Луною.

А фея Уляна, яка допомогла принцесі здолати темні сили, повернулася до свого небесного королівства.

Там на неї чекали вдячні мешканці та квітучі сади.

Чари й доброта знову дарували світові радість і добробут.

Кожен, хто перебував під захистом феї, відчував у своєму житті силу світла й добра.

А дивовижна троянда й досі росте посеред чарівного лісу.

Вона випромінює яскраве сяйво, здатне перемогти будь-яке зло.

Її пелюстки ніжні й запашні, а дотик до них може зцілити навіть найзраненішу душу.

Навколо квітки панують гармонія та спокій.

Кожен, кому пощастить торкнутися троянди, відчує її могутню силу й захист від темних чарів.

Увесь сад осяяний її світлом, і навіть у найтемніших закутках живуть надія та любов.

Ніхто не може встояти перед величчю цієї квітки, адже вона є невичерпним джерелом добра й благополуччя.

Так завершилася ця дивовижна історія.

А в серцях усіх, хто її почув, назавжди залишилася проста й важлива істина: добро завжди перемагає зло, а сміливість, щирість і вірна дружба допомагають подолати будь-які перешкоди.