Казка "Чому мама не погана"

Жила собі дівчинка на ім'я Маша. Їй було п'ять років.

Маша була веселою та допитливою. Щодня вона ставила по сто запитань, збирала жолуді в кишені курточки й понад усе любила гратися.

Та іноді, коли щось ішло не так, як їй хотілося, дівчинка сердито вигукувала:

— Мама погана! Я не люблю маму!

Одного вечора Маша сиділа на дивані й дивилася мультфільми.

За вікном уже стемніло, на кухні тихенько гудів холодильник, а на екрані саме починалася найцікавіша серія.

І тут до кімнати зазирнула мама.

— Сонечко, час вимикати телевізор і готуватися до сну.

Маша так насупилася, що брови зійшлися над переніссям.

Вона тупнула ніжкою — капчик злетів і закотився під крісло.

— Ти погана мама! Ти мені нічого не дозволяєш!

Мама на мить заплющила очі, наче щось боляче кольнуло її просто в серце.

Проте голос її залишився спокійним.

— Ти зараз сердишся на мене, бо я не дозволила тобі далі дивитися мультфільми. Ти можеш злитися, донечко, але я все одно дуже тебе люблю.

— А ти погана! — повторила Маша, розвернулася й побігла до своєї кімнати.

Вона так сильно грюкнула дверима, що нічник на полиці аж похитнувся.

Маша залізла під ковдру, натягнула її до самого носа й довго лежала, прислухаючись, як за стіною мама тихенько дзенькає посудом.

Злість потроху минала, але образа ще стискала горло.

І раптом кімнату залило м'яке золотаве світло — тепле й лагідне, наче від свічки.

На подушку поруч із Машею опустилася крихітна фея.

Звали її Добринка.

Вона була завбільшки з долоньку, носила сукенку з пелюсток шипшини, а її крильця мерехтіли так, ніби хтось обсипав їх зоряним пилом.

Від Добринки пахло ромашкою та трішечки медом.

Фея мешкала в маленькому ліхтарику, що висів на найтоншому місячному промінчику.

Щоночі вона облітала дитячі кімнати й прислухалася, чи не засмутився хтось перед сном.

Адже дитячі образи, якщо залишити їх до ранку, згортаються в тугі клубочки й заважають спати.

А Добринка вміла обережно розплутувати ці клубочки.

— Машо, — покликала фея тоненьким голосочком, схожим на передзвін крихітних дзвіночків. — Чому ти сьогодні сказала мамі, що вона погана?

Маша розплющила спочатку одне око, потім друге й підвелася на лікті.

— Бо вона не дозволила мені дивитися мультфільми! А там саме була найцікавіша серія!

Добринка похитала головою й дістала з-за спини маленьке дзеркальце.

Воно було кругле, в оправі з вигадливих завитків, схожих на виноградні вусики.

Його поверхня була не холодною, а теплою на дотик.

Коли Маша зазирнула в дзеркальце, скло вкрилося мерехтливими брижами — наче вода в калюжі, якою пробіг вітерець.

— Моє чарівне дзеркальце показує не лише те, що ми бачимо очима, — прошепотіла Добринка, — а й те, що приховане в серці.

І Маша побачила ранок.

Ось мама стоїть позаду неї й обережно розчісує їй волосся, наспівуючи кумедну пісеньку.

Ось на столі парує каша з малиновим варенням, а мама ложкою намалювала на ній усміхнену пичку.

Ось мама присідає навпочіпки в передпокої, застібає донечці курточку й міцно-міцно обіймає її перед дитячим садочком.

А від маминого шарфа пахне чимось таким рідним і теплим.

Потім зображення змінилося.

Ось мама поправляє ковдру, що сповзла з Маші, коли та вже міцно спить.

А ось сидить біля її ліжечка й тримає донечку за руку після страшного сну.

Сидить терпляче, усю ніч.

— Мама робить для мене стільки хорошого... — тихенько промовила Маша, і голос її затремтів.

— Звісно, — сказала Добринка, склала крильця й сіла поруч на подушку. — Іноді мама каже «ні», тому що піклується про тебе. Вона хоче, щоб ти добре відпочивала, була здоровою та почувалася в безпеці. Не кожне бажання можна здійснити просто зараз. Але це зовсім не означає, що мама тебе не любить.

— Тобто... якщо мама мені щось забороняє, вона від цього не стає поганою? — Маша зморщила носика, замислившись.

— Саме так, — кивнула Добринка.

Вона легенько торкнулася Машиної щічки кінчиком крила.

Дотик був ніжний і лоскотливий, наче пухнастий парашутик кульбаби.

— Ти можеш засмучуватися, сердитися й розповідати мамі про свої почуття. Але краще сказати: «Мамо, я злюся, бо дуже хотіла ще подивитися мультфільми», — а не ображати її словами, які завдають болю.

Маша трохи помовчала, мнучи пальчиками краєчок ковдри.

— А якщо я вже сказала мамі, що вона погана? Що тепер робити?

— Тоді можна підійти до мами, розповісти, що ти відчувала, і, коли будеш готова, попросити вибачення.

Добринка всміхнулася, і від її усмішки нічник на полиці засяяв трохи яскравіше.

— Усі іноді помиляються. Найголовніше — вчитися розуміти себе й берегти тих, кого любиш.

Маша кивнула, позіхнула й заплющила очі.

Добринка вкрила її тоненьким промінчиком місячного світла, наче другою ковдрою, і тихенько вилетіла у прочинену кватирку, розчинившись у нічному небі.

Наступного ранку Маша прокинулася від запаху млинців.

Сонячне проміння золотавими смужками лягало на підлогу, а з кухні долинало веселе шкварчання пательні.

Маша босоніж побігла до мами, відчуваючи п'ятами теплий паркет, і міцно обійняла її, притулившись щічкою до м'якого фартуха.

— Матусю, учора я дуже розсердилася, бо хотіла далі дивитися мультфільми. Я сказала, що ти погана. Пробач мені, будь ласка. Я тебе люблю!

Мама присіла, щоб їхні очі опинилися на одному рівні, й обійняла Машу у відповідь.

— Дякую, донечко, що розповіла мені про свої почуття. Я теж тебе дуже люблю. Навіть коли ми з тобою в чомусь не погоджуємося. Особливо в такі миті.

Маша усміхнулася.

Тепер вона знала: можна сердитися через чийсь учинок, але це зовсім не означає, що сама людина погана.

І навіть коли близькі люди зляться одне на одного, вони завжди можуть поговорити, помиритися й продовжувати любити одне одного.

А фея Добринка тим часом уже летіла ранковим небом, і її мерехтливі крильця ловили перші сонячні промені.

Попереду на неї чекали інші діти, яким теж потрібно було навчитися розуміти свої почуття.