Каша з сокири

Одного разу йшов собі солдат через село і застала його в дорозі ніч. Постукав він в хату і каже:

- Пустіть переночувати доброго солдата.

- Заходи служивий - відкрила йому двері старенька.

- А чи не буде у вас, бабцю, перекусити чого? - питає солдат. А в бабки припасів багацько було, та тільки жадібна вона була дуже і пожаліла для солдатика їжі.

- Ох, - каже - немає чим тебе, синку, пригостити. Сама ще від рання нічого не їла, бо ж нема що!

Солдатик ж бачить що хатка не бідна і тим часом примітив сокирку що собі коло дверей висіла, та й каже: - То не біда, бабусю, зараз он ми з сокири каші наваримо та й наїмось досита.

Бабуся тільки й руками розвела: - Кашу? З сокири? Як ж її варити?

- Несіть, хозяйко, казан - усміхнувся солдат і заходився розводити вогонь в печі. Бабуся принесла казан, служивий помив сокирку, поклав в казан, налив води і поставив на вогонь. А старенька сидить і очей з солдата не зводить - так їй цікаво. А він дістав ложку, помішує варево і пробує.

- Ну як, вже готова? - питає бабуся, а солдат відповідає - Вже майже, от тільки шкода солі нема.

- Сіль то в мене є - відповіла бабця, і принесла солі. Солдат посолив кашу і знову помішує собі. А бабця далі сидить і очей не зводить - цікаво ж бо! І знову питає - Ну як, готова вже? А солдат відповідає: - От би горстку крупи. Старенька побігла десь, принесла йому мішечок крупи і дивиться що ж він там робить. Солдат знову помішав кашу і каже: - Яка ж каша смачна! Ще б масла додати.

Принесла бабуся і масло. Солдат кашу маслом здобрив і сіли вони їсти. - Я такої смачної каші ніколи в житті не їла - каже бабця - але коли ж ми сокирку їсти будемо? А солдат відповідає тоді: - Не уварилась сокирка, я мабуть її з собою в дорогу візьму і ще на ній кашу зварю.

Ось так солдат і каші з‘їв і сокирку нажив