Горщик каші

Жила собі в одному селі бідна й добра дівчинка. Мала вона тільки матір, і от прийшов такий день, коли в них зовсім не стало хліба. Пішла дівчинка до лісу назбирати ягід і зустріла там бабусю. Та бабуся подарувала дівчинці горщик.

Досить було сказати:

— Горщику, вари! — і він варив смачну, солодку, пшоняну кашу. А коли скажеш:

— Горщику, не вари! — він враз переставав варити.

Дівчинка принесла горщик додому, до своєї матері, і відтоді вони назавжди забули про голод і їли солодку кашу, коли їм тільки хотілося.

Одного разу дівчинка пішла десь із дому, а мати захотіла їсти й сказала:

— Горщику, вари!

І горщик наварив каші, і мати наїлася досхочу. Тоді вона хотіла зупинити горщик, але забула, які слова треба для цього сказати.

А горщик варив собі й варив, і от уже каша перелилася через вінця, і текла й текла без упину. Ось уже тієї каші повна кухня, повна хата, вже й вулицю заливає. От ніби горщик захотів увесь світ донесхочу нагодувати. Це загрожувало справжнім лихом, адже ніхто не знав, як його спинити хоч на годину.

Нарешті, коли каша вже заливала останню хату, прийшла додому дівчинка.

І тільки-но вона гукнула:

— Горщику, не вари! — як він ураз перестав варити.

А кому треба було до міста, той мусив проїдати собі дорогу крізь кашу.