Футбольний матч

За зеленим долом у мальованому селі живе кілька дітей. Усі вони люблять одну гру. Футбол. Щодня всі б’ють по м’ячу, пробують фінти, передачі, але головне – вчаться співпрацювати і бути командними гравцями. Футбол – це не лише бити по м’ячу і забивати удари, це про команду. Про те, що гравці повинні навчитися покладатися один на одного і передавати м’яч. У цьому переконалися і діти з мальованого села. Це сталося нещодавно восени.

На вулиці було хоч і похмуро, але все ще досить гарна погода для проведення футбольного матчу. Тоді мали грати діти з мальованого села, які називали себе Мальовані бутси, проти дітей із зеленого долу. Вони називали себе Зеленачі. Обидві групи дітей сумлінно тренувалися. Зеленачі та Мальовані бутси прагнули перемогти.

Коли настав день великого футбольного матчу, всі були нервові. На трибунах навколо поля сиділи батьки та бабусі з дідусями. Вони хотіли підбадьорити своїх маленьких гравців. На полі капітани потиснули один одному руки, і суддя вигукнув: «Як тільки я засвищу, можете починати.» Але не забувайте про те, щоб усе було чесно. Ніяких обманів, ніяких фолів, я хочу бачити гарну гру, якою ви будете насолоджуватися.»

Як тільки суддя засвистів, футбол розпочався. Глядачі підбадьорювали своїх дітей. Розмальовані бутси були швидшими і з неймовірною швидкістю перебігали на полі з боку в бік. Зеленачі знову мали більшу силу, тому вміли добре вистрілити або передати через все поле. Обидві команди були дуже хороші. Вже здавалося, що все закінчиться нічиєю, коли в той момент Зеленачі почали щось псувати. Замість того, щоб передавати і допомагати, вони лише сварилися.

І так серед гравців від Зеленачів постійно лунало: «Ти це не бачиш? Чому ти це не обробив? Що ти робиш? Це ти мав добігти! Рухайся, не будь лінивим!» Замість співпраці вони робили помилку за помилкою, були розсіяні та злі. Розмальовані бутси скористалися цим і забили Зеленачам свій перший гол. Вони були дуже раді. Зеленачі сердито дивилися на зелений газон і били ногами по траві.

Тоді на трибунах випрямився один дуже важливий гість. Це був футболіст, який належав до найкращих. Він не міг дивитися на поведінку Зеленачів, тому покликав їх усіх на лаву запасних. Маленькі футболісти спочатку були в шоці. Усі добре знали, хто це. Вони були в захваті, коли саме він їх покликав.

Колишній футболіст нахилився до них і сказав: «Я спостерігаю за вами з початку матчу.» «Ви граєте дуже добре.» «Тоді чому ми пропустили гол?» — запитав один з гравців. Футболіст лише усміхнувся і продовжив: «Тому що ви не співпрацюєте. Ви лише кричите один на одного.» «Ви не насолоджуєтеся грою, не граєте як команда. Це ваша помилка.» «Якщо ви всі будете за одного і не будете звинувачувати один одного, ви зможете виграти.» «Але головне — ви насолодитеся грою і отримаєте задоволення.» «Ви будете радіти цьому.»

Зеленачі замислилися. Футболіст, мабуть, мав рацію. Коли вони вирушили на поле, пам’ятали його слова. Вони не критикували один одного, не сварилися, пасували один одному, насолоджувалися грою і навіть забили гол. Це було чудово. І навіть коли матч закінчився внічию, вони були дуже раді грі.

Після закінчення матчу вони дивилися на трибуну і на лаву запасних. Вони шукали великого футболіста і хотіли йому подякувати. Але його вже не було. Наче він зник. Лише на лаві запасних лежала записка: «Я знав, що ви впораєтеся.» Зеленачі були раді, що хтось показав їм, як це зробити, і нагадав, що футбол — це не лише про перемогу, а про співпрацю.