Фея-Метелик

Була колись галявина, повна гарних квітів. Під однією такою рожевою квіткою жила прекрасна фея Ганна. У неї були чудові зелені крила у формі метелика, тому її подруги-феї часто називали Метеликом.

Хоч Ганна, або Метелик, була дуже красивою феєю, а інші феї часто заздрили її красі, вона була дуже сумна, бо не мала голосу. Що вона тільки не пробувала, намагалася говорити або співати, але всі спроби були невдалими. Білява Ганна дуже хотіла, щоб одного дня до неї повернувся голос.

Одного весняного дня, коли високо в небі щебетали пташки, а феї весело грали, стрибаючи на пелюстках квітів, їхній танець перервала сильна буря. Блакитне небо затягнуло чорними хмарами, важкі краплі швидко падали на травинки, а пелюстки квітів злипалися під вагою води. Феї та інші комахи на галявині намагалися сховатися, але було темно, і вони нічого не бачили. Феї не могли навіть злетіти, бо всі знають, що ні бджоли, ні метелики, ні феї в дощ не можуть літати. Феї дуже злякалися і у відчаї почали тікати від крапель.

Поспішаючи за своїми подругами, Ганна загубилася. Однак маленька фея знайшла величезну пелюстку тюльпана, під якою сховалася. Потягнувши на себе ще одну пелюстку тюльпана, щоб збільшити свою схованку, Ганна ледве витерла краплі зі своїх ніжних зелених крил. Вона була дуже розумною. Коли її прекрасні крила висохли, вона спробувала злетіти, щоб запросити своїх подруг до схованки, але Ганна не вміла літати в дощ, а оскільки в неї не було голосу, вона не могла навіть покликати їх. Це її дуже засмучувало, бо здалеку Ганна спостерігала, як її подруги сумно бігають між травинками і не бачать її. Вона намагалася з усіх сил, але не змогла вимовити жодного звуку.

«Спробуй заплющити очі, глибоко вдихнути, і просто повір в це всім серцем», — порадив Ганні метелик, який прилетів сховатися біля неї. Метелик схопив її за руку, сильно стиснув і повторив свою пораду. Ганна мовчки кивнула, глибоко вдихнула і  заплющила очі, сподіваючись вимовити принаймні один звук. Маленька сльозинка текла її щокою. Це була сльоза щастя. «Біжіть ховатися до мене!» — нарешті тихо вимовила Ганна. Інші феї відразу помітили її і побігли за нею до схованки. «Як це можливо? Ти знову можеш говорити? Це неймовірно!» — здивовано питали вони і раділи разом з нею.

Феї почали сушити свої крила під пелюсткою і весело танцювати з Ганною. Вона не розуміла, як це сталося… Вона озирнулася, щоб подякувати своєму другу-метелику, який опинився поруч, але там нікого не було. «Цікаво, чи це було насправді, чи це мені лише здалося», – запитала вона себе.

Але неважливо, відбулася розмова з метеликом насправді чи ні, важливо те, що маленька фея почала вірити. Це була надія, яка не полишала її навіть в жахливу бурю. Надія, яку для неї уособлював метелик.  Нам важливо вірити, і вона вірила так сильно, що це спрацювало, інакше її б не почули друзі.