Два морози

Два морози йшли у ліс, все вбирали в іній.

В того був червоний ніс, а у цього – синій.

– Старший буде той із нас,- каже брат до брата,– хто людину зможе враз до кісток пробрати!

Їде дядько в сіряку, їде пан у шубі.

– Вибираймо до смаку, братику мій любий!

Посміхнувся Синій Ніс і побіг до пана:

– Як би швидко кінь не віз, я вже не відстану!

А Червоний Ніс з гори дивиться й сміється:

– Крізь куниці та бобри він і не проб ється.

Ну, а з дядьком аж ніяк я не забарюся:

під розірваний сіряк зараз заберуся!

Синій Ніс на пана враз налетів щодуху.

От під комір вже забравсь, от схопив за вуха.

Пан ховає в хутро ніс, зовсім замерзає.

А мороз під шубу вліз і не вилізає.

І щипав, і пік як слід пана всю дорогу.

Та й лишив біля воріт вже напівживого.

В сніжній віхолі назад наш мороз понісся.

– Чи вже впорався мій брат з дядьком на узліссі?

А мороз – Червоний Ніс – теж за дядька взявся.

Дядько крекнув, з санок зліз та й підперезався.

Витер іній, що вже встиг обліпити брови, і ступивши просто в сніг, став рубати дрова.

От мороз поліз в дірки, і пече, й щипає, тільки дядько залюбки знай собі рубає.

Вже подертий сірячок зовсім змок від поту.

Відступив мороз на крок, каже:– Ну й робота!

Дядько вже сіряк скида, видно, вгрівся добре.

На сіряк мороз сіда, каже:– Ач, хоробрий!

Як залізу я в сіряк та укрию льодом, от тоді й побачиш, як задубієш згодом!

Склавши дрова, дроворуб йде до одежини.

А сіряк цупкий, як луб, весь – як та крижина!

І, натішившися вкрай, морозець радіє:

– Шубу з льоду одягай!

Я тебе зогрію!

Каже дядько:– Не шуткуй!

Забирайся духом! – Та й почав по сіряку молотить обухом.

Захрустів в мороза бік, затріщали кості.

Ледве-ледве він утік, плачучи від злості.

Вдягся дядько та й погнав коника до хати.

А мороз пошкандибав під замет зітхати.