Друзі з Чорного лісу

За горами і чорними лісами є маленьке королівство. У ньому живе мудрий король, який має двох милих і непосидючих дітей. Дівчинку зовуть Розарка. У неї красиві карі очі та довге чорне волосся. Її щоки червоні, а спідниця вічно в бруді. Хлопчика звуть Гонзік.

Його каштанове волосся стоїть на голові, як шпильки, і все, що ми бачимо на його обличчі, це посмішка. Татові королю вони дуже подобаються. Але оскільки діти дикі й непосидючі, він часто переживає за ними багато пригод. Сьогодні він знає, що йому не потрібно турбуватися про них. У них є друзі, які їх захищають і допомагають. Звідки він знає?

Одного чудового дня діти домовилися пограти в хованки. Це була їхня улюблена гра. Вони чесно по черзі рахували і ховалися. Коли Гонзік рахував, Розарка бігла якомога далі, щоб мати гарну схованку. Сховалася біля чорного лісу. Здалеку вона побачила, як Гонзік обстежує околиці, але Розарки він не бачив. Вона присіла за великий камінь і намагалася повністю сховатися за ним. Але в цю мить мох і листя, на яких вона стояла, провалилися, і Розарка ковзнула кудись у невідомість. Вона не могла зупинитися. Вона намагалася за щось схопитися, але не змогла. Раптом вона вдарилася об землю. Всюди було темно. Гонзік був далеко, і навіть коли вона кликала його, він її не чув. Вона озирнулася і раптом побачила неподалік у темряві якісь очі, що сяяли.

Їй було страшно, але вона повинна була дізнатися, хто там з нею. Вона підійшла ближче. Вона простягла руку, сподіваючись, що з нею нічого не станеться. Вона почула тихе бурчання. Вона відчула на долоні холодний ніс. Холод пробіг по спині. Вона дуже боялася. «Не хвилюйся, я не хочу тобі боляче», — тихо прошепотіла вона. Вона озирнулася, щоб перевірити, чи може він побачити, хто це. Страх не дозволив їй зробити різкий рух, тому вона повільно, але впевнено вдивлялася в темряву, намагаючись розпізнати, хто там. Вийшов вовк. Розарка зовсім завмерла. Вона не знала, що робити. Раптом вовк зробив те, чого вона не очікувала. Він підкрався до неї. Він поклав голову під її руку та показав їй, що нема чого боятися. Розарка відчула полегшення. Приємне тепло затопило її, ніби між ними була якась магія. Вона знала, що вовк не заподіє їй шкоди. «Допоможіть, будь ласка, я?” — боязко спитала вона. Раптом тварина смикнула її за рукав. Він привів її через тунель чорного лісу. Через деякий час маленька дівчинка побачила світло. Багато вогнів. Це були смолоскипи, які мали всі жителі королівства, коли шукали маленьку принцесу. Розарка стала на коліна перед своїм рятівником. Вона обняла його обома руками і пообіцяла йому. «Я тебе ніколи не забуду, дякую», — у відповідь вовк лизнув її в щоку і зник у чорному лісі.

Коли дівчинка все розповіла батькові й братові, король лише посміхнувся. Він знав, що в чорному лісі є друзі, які розпізнають у людині добро. І він також знав, що це точно не востаннє, коли ці друзі тварин допомагали його дітям. На знак дружби і вдячності король щодня приносив до чорного лісу найкращі гостинці для вовків.