Добрі феї Добромірка і Добровідка

Коли вранці сходить сонце і освітлює всю землю, в небі з’являється щось дивне. У небі пливе маленька тучка, пухнаста, як хмаринка, і схожа на цукрову вату. Інші хмаринки білі або блакитні, а ця – рожевого кольору. Це тому, що вона чарівна. На ній сидять двоє казкових людей. Це феї. Одна з них називається Добромірка, а інша – Добровідка.

Ці дві феї сидять на своїх рожевих хмаринках з самого ранку і подорожують небом по всьому світу. Вони стежать за тим, щоб людям було добре, а іноді використовують свої чарівні сили, щоб допомогти або підштовхнути людей. Добромірка і Добровільна – добрі та справедливі феї, які люблять веселитись.

Одного разу, коли феї сиділи на хмаринці, що пливла в небі, і дивилися вниз на людей на землі, вони помітили двох людей, які дивно поводилися. Молода дівчина гуляла і вигулювала свою собаку в парку. Повз них проходив красивий молодий чоловік… Проходячи повз, вони сором’язливо поглядали один на одного, посміхалися і кивали на знак привітання. Вони просто пройшли повз один одного. Але коли вони пройшли трохи далі, дівчина обернулася, щоб піти за хлопцем. Коли вона не помітила, юнак знову обернувся за нею. Обидва вони могли скрутити собі шию, щоб знову поглянути один на одного. Так відбувалося щоранку і щодня.

Через тиждень Добромірка сказала: “Добровідка, цього тижня ми розвеселили дітей, побудувавши їм чарівну нескінченну гірку. Ми допомогли батькам не сваритися. Ми подбали про те, щоб парковий злодій потрапив до в’язниці. Ми не можемо розібратися з цими двома? Я маю на увазі, це ж очевидно, що вони подобаються одне одному, вони дивляться одне на одного. Що ж нам робити?”

Добромірка замислилася, потім сумно усміхнулася і сказала: “Я знаю. Ми просто зробимо так, щоб вони зіткнулися. А завтра, коли вони знову підуть в обхід, ми їх просто зв’яжемо”. “Ні, так не можна, вони злякаються!” Добровідка закотила очі. “Не хвилюйся, я все придумала”, – відповіла Добромірка.

Наступного дня над парком повільно пролетіла дуже рожева хмаринка. На ній сиділи дві феї і чекали, коли повз них пройдуть дівчина з собакою та юнак. Побачивши їх здалеку, Добромірка прошепотіла: “Дивіться і не смійтеся занадто голосно”.

Добромірка почала махати руками, і між її долонями утворився маленький вихор ледь помітного рожевого вітерця. Вона так довго розмахувала руками, ніби ліпила в долонях вітряну рожеву кульку. За мить вона схопила чарівну кулю в долоні і з усієї сили кинула її в бік дівчинки. М’яч влучив у зад її собаки, і той побіг так швидко, що ледь не вирвав повідець з рук дівчинки. Пес біг і біг, а дівчинка бігла за ним, натягуючи повідець.

Фея, тим часом, направляла собаку з хмари, щоб він біг до хлопчика, який йшов навпроти. Дівчинка гукала собаку, щоб той сповільнився, але чари феї були сильнішими. Пес швидко побіг до хлопчика. Дівчинка не встигла зупинитися і наштовхнулася на нього. Він підхопив її, щоб вона не впала, і поки вони стояли в здивованих обіймах, фея наказала собаці кілька разів оббігти їх, щоб вони заплуталися в повідку і не могли поворухнутися. Коли Добровідка побачила, що сталося, вона схопилася за живіт і сміялася всю дорогу.

Відтоді щоранку феї бачили дівчину та юнака, які йшли на прогулянку разом. Завдяки феям вони знайшли дорогу одне до одного. Все, що потрібно було зробити феям – це підштовхнути їх.

Якщо ви коли-небудь побачите хмару, яка відрізняється від інших, можливо, це буде та, на якій сидять Добромірка і Добровідка. Феї постійно літають по небу, переконуючись, що все йде так, як треба.