До діда Федора по лопату

Послав батько семирічного сина Мишка до сусіди, діда Федора:

– Піди, сину, попроси в діда лопату на півдня. Бо наша зламалась.

Прийшов Мишко до діда, просить…

– Дайте, діду, лопату, просив батько…

А дід своє діло робить, Мишка немовби й не чує, не бачить. Мов і немає нікого перед очима. Мишко ще раз повторив:

– Дайте, діду, лопату, батько просив.

Дід мовчить. Вернувся Мишко додому й питається батька:

– Тату, що це сталося з дідом Федором?

Батько подивився уважно у вічі синові:

– А ти сказав дідові: Здрастуйте!? Чи запитав, як його здоров’я?

– Ні, – каже Мишко.

– Вертайся до дідуся, привітайся, запитай: Як ваше здоров’я, дідусю? Попроси пробачення за свою нечемність. Як дід пробачить… тоді попроси лопату.

Батько пояснив синові, як що казати.

Мишко знову пішов до діда Федора. Сказав усе, як батько велів. Коли просив пробачення, трохи не заплакав: дідусь видався йому таким суворим. Потім дідусь усміхнувся, погладив Мишка по голові, дав лопату й сказав:

– Піди до яблуні біля колодязя й зірви собі яблуко. Вибирай найкраще.