Дівчинка з пляжу та її чарівний світ

Артем завжди мріяв побувати на морі. І ось одного разу батьки повезли його на південь.

Хлопчик стояв біля самої води й милувався хвилями з білими пінявими гребенями. Того дня він досхочу накупався й поніжився на сонечку.

Та незабаром Артемові стало нудно.

На пляжі було мало дітей його віку, а ті, що траплялися, здавалися хлопчикові нецікавими. Деякі приходили великими компаніями, і Артем не наважувався до них підійти.

Пляж простягався далеко вздовж узбережжя. Артем ішов собі й ішов, аж поки не опинився біля пірса.

Там він побачив дівчинку.

Вона стояла навколішки, вдивлялася у воду й щось уважно розглядала. Навколо не було нікого.

Хлопчикові стало цікаво. Він пройшов пірсом і гукнув до дівчинки:

— Привіт! Що ти там виглядаєш?

— Я розмовляю з морем. Ми з ним друзі, — незворушно відповіла дівчинка.

Артем підійшов ближче.

— Хіба можна дружити з морем? — недовірливо запитав він.

— Море живе. Воно багато чого мені розповідає. Ось сьогодні сказало, що неподалік якесь судно сіло на мілину. Мабуть, це катер. А ще море попередило, що зовсім скоро почнеться сильна злива.

— Ну й вигадниця ти! — розсміявся Артем.

Та раптом удалині з'явилося судно, яке тягнуло за собою невеликий катер. Виявилося, що той справді сів на мілину.

А за десять хвилин хлинула злива.

Відпочивальники з криками та вереском кинулися геть із пляжу.

Повернувшись додому, Артем довго згадував дивну розмову з дівчинкою, яка вміла говорити з морем. Проте зрештою вирішив, що катер на мілині та раптова злива були звичайним збігом обставин.

Наступного дня Артем прокинувся дуже рано.

Його наче магнітом тягнуло до пірса. І як же він зрадів, коли побачив знайому дівчинку!

— Привіт! Я вчора так і не встиг запитати, як тебе звати.

— Неля, — відповіла дівчинка й загадково всміхнулася.

— Ходімо погуляємо! — запропонував Артем.

— Краще посидьмо на лавочці, — сказала Неля.

Артем озирнувся, але не побачив поблизу жодної лавочки.

Тим часом Неля підійшла до великої мушлі й торкнулася її рукою.

І раптом мушля почала рости!

Вона ставала дедалі більшою, аж поки не перетворилася на чудову перламутрову лавочку.

Неля сіла й покликала до себе здивованого Артема.

Хлопчик не міг повірити власним очам.

А може, це все-таки якийсь хитрий фокус, а не справжнє чаклунство?

Наступний день приніс нові несподіванки.

Неля й Артем знову зустрілися на пляжі.

Дівчинка розповідала, які таємниці відкриває їй море: про кораблі з коштовними вантажами, що затонули багато років тому, про дивовижних істот, яких ніколи не бачили люди.

Море повідало Нелі, звідки беруться загадкові звуки та незвичайне світіння в його глибинах.

Артем слухав, затамувавши подих.

Аж раптом Неля замовкла й запитала:

— Ти їсти хочеш? Бабуся сьогодні напекла чудових пиріжків. Ходімо, скуштуєш!

— А можна? — запитав Артем.

— Звісно! Бабуся сама пропонувала тебе пригостити.

Діти залишили пляж і незабаром підійшли до невеликого будиночка, оточеного дивовижним садом.

Бабуся посадила їх за стіл.

Артем узяв пиріжок.

— А з чим він? — поцікавився хлопчик.

— З чим забажаєш, із тим і буде, — хитро всміхнулася Нелина бабуся.

Артемові чомусь страшенно захотілося, щоб пиріжок був зі сливами.

І — о диво! — усередині справді виявилася сливова начинка!

Тоді хлопчик задумав, щоб наступний пиріжок був з абрикосами.

І знову його бажання здійснилося!

Пиріжок виявився абрикосовим.

Бабуся загорнула Артемові із собою цілий пакуночок пиріжків.

Удома хлопчик знову загадував начинки — і щоразу диво повторювалося!

Рано-вранці Артем поспішив до Нелі.

Цього разу дівчинка несподівано запропонувала йому прогулятися морем.

— Але на чому ж ми попливемо? — із цікавістю запитав хлопчик.

— Ось на цьому човні, — відповіла Неля й показала на старий розбитий човник, який лежав перевернутий на піску.

— Як же ми попливемо на такій розвалюсі? — здивувався Артем.

Але потай він уже сподівався побачити нове диво.

І Неля його не розчарувала.

Вона торкнулася човна, і той миттю перетворився на невеличкий вітрильник, який ковзнув піском і опинився у воді.

Дівчинка піднялася на борт і покликала Артема.

Вітрильник одразу рушив.

Вони обігнули мис і зупинилися.

І тут із води почав підійматися невеликий острів!

На ньому швидко зазеленіла трава, а потім з'явилися дивовижні рослини та екзотичні дерева.

Здавалося, ніби на цьому маленькому клаптику суші хтось зібрав цілий ботанічний сад!

Вітрильник пристав до берега.

Діти зійшли на острів.

Неля встромила в пісок невеличку паличку — і з-під землі одразу забило маленьке джерельце, мов фонтанчик.

Потім вона встромила в пісок свою маленьку парасольку, і та перетворилася на великий навіс, під яким можна було сховатися від сонця.

— Оце так! Таких канікул у мене ще ніколи не було! — вигукнув Артем.

— Море каже, що до нас хтось приплив у гості. Ходімо подивимося!

Діти побігли до води.

Там вони побачили безліч морських коників.

Жовтуваті рибки кружляли у воді, немов виконували дивовижний танок.

Це було напрочуд гарне й захопливе видовище!

Познайомитися з дітьми припливли й інші морські мешканці — маленькі й великі, яскраві й темні, знайомі та зовсім незвичайні.

Вони ще довго кружляли навколо острова.

Згодом Артем і Неля знову піднялися на борт вітрильника й вирушили назад.

Щойно вони відпливли, дерева, рослини й трава почали зникати, а сам острів поволі занурився в морські води.

Наступного ранку Артем знову прийшов до пірса, сподіваючись на нові дива.

Неля стояла й дивилася кудись удалечінь.

— Привіт, чарівнице! Які пригоди чекають на нас сьогодні? — весело запитав хлопчик.

— Сьогодні див не буде, — відповіла Неля.

— Чому? Хіба чари діють не завжди? — здивувався Артем.

— Через усі ці дива я так і не встигла показати тобі наш край. А тут і без жодного чаклунства стільки всього дивовижного, що люди майже не помічають цієї краси!

Останніми днями відпочинку Неля показала Артемові химерні стрімкі скелі, озера з водою незвичайних відтінків, таємничі водоспади в темних ущелинах, могутні віковічні дерева біля гірських схилів і дивовижних мешканців морського узбережжя, яких не так просто помітити з першого погляду.

Артем був вражений цією красою.

Прощаючись із Нелею, він пообіцяв, що неодмінно приїде ще.

Адже йому так багато хотілося побачити й дізнатися!

Дорогою додому хлопчик думав про те, скільки загадок приховує навколишній світ.

І коли він виросте, то обов'язково зробить дуже важливі відкриття.