Дід та баба

Як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

Прилетіла сорока та й питає у ворітець:

– Ворітця, ворітця, чого ви скрипочете?

Ворітця й кажуть:

– Якби ти знала, то б на собі пір'ячко обірвала!

– Як?

– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила. Мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

Сорока й обірвала на собі пір'ячко.

Сіла вона на дубочку, а дубочок і питає:

Нащо ти, сороко, на собі пір'ячко обірвала?

– Е, якби ти знав, то б на собі гіллячко опустив і листячко обірвав.

– Як?

– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало й розбилось. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

Дубок і опустив гіллячко, і листячко на ньому обсипалось.

Пасся баранець під дубком і питає:

– Дубочку, дубочку, нащо ти на собі гіллячко опустив?

– Е, якби ти знав, то б і ріжки позбивав.

– Як?

– А так: жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

От баранець і позбивав на собі ріжки.

Пішов він до криниці пити води, а криниця й питає:

– Баранець, баранець, нащо ти на собі ріжки позбивав?

– Е, якби ти знала, то б і замуравилась!

– Як?

– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

От криниця й замуравилась.

Прийшла писарева наймичка води брати до криниці та й питає:

– Криничко, криничко, чого ти замуравилась?

– Е, якби ти знала, то б і відра побила!

– Як?

– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостикем махнула, яєчко упало і розбилось. Дід плаче, баба плаче куэочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

Наймичка й побила відра.

Приходить додому, а писарка й питає:

– Нащо ти відра побила?

– Е, якби ви знали, то б і коси на собі обірвали!

– Як?

– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

От писарка й обірвала на собі коси.

Писар і питає:

– Нащо ти на собі коси обірвала?

– Е, якби ти знав, то б усі папери в писарні порозкидав і людей повигонив.

– Як?

– А так: як жили собі дід да баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.

От писар усі папери порозкидав і людей повигонив.