Чортеня у наймах

Жив собі батько та мав три сини: і роботящі всі були, а із злиднів не вилазили. Тільки-но сонце з-за лісу встало, батько синам і каже:

– А йдіте-но, сини, на луг сіно косити.

От і пішли хлопці. Ідуть, ідуть вони, а луг той далеченько був, аж бачать – край лісу хатина стоїть.

– Дай, – думають собі, – зайдемо води напитися.

Коли ж це заходять у двір, а біля хати дід сидить. Розпитав він, чого та куди хлопці йдуть, а далі й каже:

– А візьміть-но, дітки, та медку попийте.

Два старші брати не захотіли пити, а найменший узяв та й випив увесь мед і каже:

– Випив я, діду, ваш мед, то тепер зостанусь на рік вам служити, бо не маю чим заплатить.

А дід йому на те:

– Ой, хлопче! Та в мене самого немає що їсти, та й що ти робитимеш?

– Нічого, якось будемо жити, а робити я буду геть усе, – відказав хлопець та й лишився служити.

От живуть вони, хазяйнують. Хлопець ні сил не шкодує, ні рук не покладає. Ходить з дідом до лісу, лика деруть, лапті плетуть. Аж загадав якось пан дідові прийти зерно молотити. Зажурився дід, бо старий уже був, сил не мав. Та коли ж це підійшов до нього хлопець і питає:

– Діду, а чи у вас є карбованець поздовжній?

– Є! – відказує дід.

– А поперечний?

– Є й поперечний.

– А вірьовчину маєте?

– Маємо.

– То давайте все те мені.

– А що ж ти, синку, робитимеш?

Нічого на те хлопець не сказав. Зв’язав мотузком карбованці, закинув на плечі та й пішов до пана. Прийшов до пана на тік, а там уже стоїть одинадцять молотильників. Пан глянув на хлопця та й гукає:

– А що ти, малий, робитимеш?

– Молотитиму, – відказав хлопець. – Тільки молотити я буду сам.

А пан усе смішки строїть:

– А може, тобі помогти ціпа тримати, а то ради не даси?

Посміхнувся на те хлопець, та як розмахнеться ціпом раз, другий, а за третім разом мовби молотилка стала усе молотити, аж земля загула. Пан дивиться та дивується. Не встиг він ще слова сказати, як усе зерно було обмолочене та посеред току разом згорнене: пшениця, жито, гречка та овес.

Хлопець усміхнувся, та знову як свисне раз, другий, а за третім разом усе зерно замело та в засіки амбару й засипалося.

От пан і каже:

– Добре ти потрудився. А тепер, що подужаєш, те й бери.

Глянувся хлопець, а амбар на палях був поставлений. От він підліз під амбар, узяв його на плечі та й несе. Пан бачить, що біда, та як закричить до слуг своїх:

– Випускайте бугая!

А бугай той панський вельми людей бив. Як хлопець почув це, виліз з-під амбара, зловив бугая за роги та туди ж – в амбар.

Пан знову як закричить до слуг:

– Випускайте собак!

Випустили слуги дванадцять собак, а хлопець і їх в амбар загнав.

І ніхто не знав, що не хлопець то був, а маленьке чортеня. От прийшло воно до діда, поставило амбар, зробило рало, запрягло бугая та стало з дідом землю орати. Так мало-помалу і рік минув.

От хлопець і каже:

– Відслужив я вам уже, діду. Час мені й додому йти.

– Зостанься, сину, бо коли б не ти, то не мав би я ні хліба, ні худоби, ні хати нової.

Та хлопець ніяк не згоджується:

– Піду я таки, діду.

Терпів дід, терпів, а далі зо злості й каже:

– Іди ти до чортової матері.

І пішов хлопець до чортової матері. Та з того часу люди більше ніколи й не бачили його.