Чарівний лебідь

Було колись, за горами і долинами ховалося одне маленьке королівство. Називалося воно Королівство лебедів. Цю назву воно носило завдяки прекрасному озеру, яке виблискувало посеред королівства, як найяскравіший коштовний камінь. Королівський ставок був повний красивих білих лебедів. І саме тому королівство мало таку пишну назву.

Маленьке королівство керувало дрібними селами, які були сховані під маленьким, але красивим цегляним замком. Усі в королівстві допомагали один одному і розумілися між собою. У королівстві правила добра королева Анастасія. Її син, принц Роберт, разом з військом захищав їхню долину від будь-якої небезпеки. Усі жили в гармонії та розумінні, чому Королівство лебедів заздрили не одне королівство.

Одного чарівного, сонячного ранку королева Анастасія після смачного сніданку прогулювалася своїм квітучим подвір’ям. Пташки весело щебетали і літали з гілки на гілку, і королева весело приєдналася до них ніжним співом і танцем. Вона пройшла своїми прекрасними квітучими садами, поки не дійшла до лебединого озера. Найбільше їй подобалося спостерігати за граційними лебедями. У своїй рожевій сукні з воланами вона сіла на лавку біля свого лебединого озера і промовила: «Привіт, мої прекрасні лебеді, як ви сьогодні?» сказала їм королева і торкнулася долонею блискучої теплої води. Королева була відома своєю доброю вдачею і, крім людей, добре ладнала з тваринами. Волосся красивого горіхового кольору було довге до пояса. Але цього разу до неї лебеді не підпливли. Дивно. Що ж відбувається? Лебеді лежали біля берега на камінцях і траві та сумно дивилися кудись у далечінь. Незвично. Лебеді завжди підпливають до неї і вітають королеву розкриттям білих крил. Деякі навіть радісно оббризкують її краплями води. Анастасія підійшла до озера і попрямувала до своїх лебедів на березі. Вони справді були якимись сумними. Дивилися на щось… Що ж це було? Королева примружила очі, коли помітила, що серед її білих лебедів ховається маленький чорний лебідь, який лежить перед ними, але не рухається. Він був чорний, як ворон, і плакав. Це справді не був типовий лебідь і, безумовно, не належав до королівського озера. Як він туди заблукав?

Анастасія поклала чорного лебедя з блискучим пір’ям на свою рожеву сукню і погладила його. «Як же я тобі допоможу?» лагідно промовила вона.

На велике здивування королеви, дивний маленький чорний лебідь подарував їй заплаканий погляд. Її погляд був сповнений страждання. «Допоможи мені», – нарешті промовив стражденний лебідь, – «у мене немає дому», – сумно сказала їй чорний лебідь.

Потім королеві Анастасії вона розповіла про свою нещасну долю. Не тільки чорний лебідь вмів говорити, але й мав чарівну силу. Вона розповіла їй про свою силу – на кого чорний лебідь Арабел покладав своє блискуче крило, той був щасливий у житті. Наповнила його серце любов’ю. Але наповнила щастям лише серця тих, хто цього заслуговував.

Чорний лебідь був насправді чарівним. Вона народилася білим лебедям за далекими горами, але лише вона одна народилася своєї матері чорною. І саме тому, що вона була чорною і її пір’я дивно блищало, її родина з озера вигнала. Їм не було важливо її чарівний дар. Вона була іншою, і тому її вигнали.

Тим справді щастя в серця влити не вміла. З того дня Арабел літала і подорожувала світом, але всі лише сміялися з неї, і ніхто не хотів її прийняти. Вони навіть майже напали на неї!

Анастасія погладила Арабел по красивому чорному пір’ю і поклала її до своїх білих лебедів.

«На мою думку, ти чудова. Це твій новий дім!» сказала вона і показала на королівське озеро та сади. «Відтепер ти будеш жити тут, і я буду стежити, щоб тобі було добре!» усміхнулася до неї Анастасія.

І так воно і було. Королева дійсно дотримала свою обіцянку. Не тільки лебеді її прийняли, навіть люди з усієї округи приходили подивитися на чарівного чорного лебедя. Нарешті Арабел мала родину, про яку завжди мріяла, і не блукала сама в страху по окрузі. Свій дар щастя і справжньої любові вона віддала лише тому, хто був дійсно гідний. Від того дня королівство було наповнене чистою любов’ю і розумінням.