Борсук та равлик

Ця історія сталася дуже давно. Борсук вирішив відвідати древній храм Ісе й запросив Равлика скласти йому компанію. Той охоче погодився, і приятелі вирушили в мандри. Кілька днів вони блукали мальовничими горами, засніженими рівнинами й долали небезпечні лісові хащі та швидкі потоки, які володарка Зима зупинила крижаним подихом.

І ось нарешті у променях уранішнього сонця подорожні побачили прекрасний храм і затамували подих від захоплення.

– Друже, ти ледве ноги пересуваєш! – обурився нетерплячий Равлик. – Якщо не поквапишся, й до вечора не дістанемося. А чи не побігти наввипередки?

– Обожнюю змагання, – підстрибнув на місці Борсук, передчуваючи легку перемогу.

– На старт! Увага! Руш! – вигукнув молюск і крадькома вчепився за кінчик хвоста суперника.

Пухнастий стрімголов помчав уперед. А коли сили полишили його, підбадьорливо прошепотів:

– Ото буде сором, якщо програю!

І побіг іще швидше.

За кілька хвилин Борсук зупинився біля воріт церкви та полегшено зітхнув:

– Я – переможець!

А за мить, забувши про втому, пухнастий на радощах закружляв, махнув хвостом, зачепив кам’яні сходи, й раптом почулося:

– Крак!

Це Равлик не втримався за хутро й полетів униз. Малюк не розгубився й вирішив схитрувати:

– Обережно, друже! Уже давно тут відпочиваю, а ти спізнився, та ще й мало не пристукнув хвостом.

Хіба міг бешкетник зізнатися, що програв?