Безмежна любов під дубом

Одного разу в маленькому лісі, під великим дубом, жила маленька мишка на ім’я Марійка зі своєю мамою, яку звали Мишка Оленка. Вони жили щасливо і дружно, але одного вечора Марійка та мама Оленка почали сперечатися, хто кого любить сильніше.

— Мамо, я тебе люблю так сильно, як ніхто інший у світі! — сказала Марійка, притиснувшись до маминих лапок.

— Ой, Марійко, я тебе люблю навіть більше, ніж ти можеш уявити! — відповіла мама Оленка, обіймаючи донечку.

Маленька Марійка підняла свої маленькі вушка й задумалася:

— Мамо, я люблю тебе так сильно, як великий кусок сиру!

Мама Оленка засміялася:

— А я тебе люблю так сильно, як цілий ліс горіхів!

Марійка почала мріяти про свою любов:

— Я люблю тебе більше, ніж усі зернята в полі!

Мама Оленка задумалася, як відповісти донечці:

— А я люблю тебе більше, ніж усі дірочки в сирі, які ми коли-небудь знайшли!

Марійка посміхнулася і сказала:

— Мамо, я люблю тебе так сильно, як найтепліше гніздечко в холодну зиму.

Мама Оленка з теплом подивилася на донечку і відповіла:

— А я тебе люблю більше, ніж будь-яка миша може любити свого маленького дитинчати.

Й ось так вони сперечалися, порівнюючи свою любов із найрізноманітнішими речами, поки не стемніло. Врешті-решт Марійка обійняла маму і сказала:

— Мамо, здається, ми любимо одна одну однаково сильно.

Мама Оленка погодилася:

— Так, Марійко, любов між нами настільки велика, що її не можна виміряти. А тепер, давай ляжемо спати.

Марійка закуталася в теплу ковдру, мама Оленка ніжно поцілувала її на ніч і побажала:

— Солодких снів, моя люба донечко.

— Солодких снів, мамо, — відповіла Марійка.

І під тихий шурхіт листя за вікном вони обоє заснули, обійнявшись, знаючи, що їхня любов безмежна й незрівнянна.

Солодких снів усім малятам!

Кінець!