Бегемот, що боявся робити щеплення

На пляжі було дуже весело. Найбільше веселився бегемот, плескаючись у теплій воді під яскравим промінням сонця.

Коли бегемот виліз із води на берег, він побачив велике оголошення: "Всім треба, від слона до мухи, зробити щеплення від жовтухи!"

Не встиг бегемот прийти додому, як тут уже прискакав кенгуру-листоноша:

– Ось вам сповіщення: ви маєте прийти до поліклініки та зробити щеплення.

Бегемот не на жарт злякався.

– Дурниці, – сказав йому друг марабу. – Вколять – раз! – Та й усе! Не бійся, підемо разом.

У прийомній поліклініці Бегемот тремтів від страху.

– А ти мене триматимеш за руку? – допитувався він у свого друга марабу.

– Триматиму, гаразд... – відповів марабу.

Від страху бегемот почав страшенно потіти.

Потроху з кабінету лікаря виходили курки, слони і навіть маленькі кроленята. І всі вони говорили:

– Щеплення робити анітрохи не боляче, тільки трішки лоскітно, боятися абсолютно нема чого.

"Добре їм так казати, – думав бегемот, – їм уже зробили щеплення. А як же я?" – І він ще більше потів від страху.

– Та ви зовсім мокрий! – вигукнув лікар, коли настала черга бегемота.

– Це в нього хобі таке, – сказав марабу, який ні на крок не відходив від бегемота. – Хтось любить збирати марки чи грати у пінг-понг, а хтось любить потіти.

– А-а, – відповів лікар, – а я вже подумав, що він боїться.

– Ні-ні-ні! – Заперечив марабу. – Він такий великий і сильний, що йому невідомий страх.

– Добре, тоді почнімо, – сказав лікар і взяв шприц.

Щойно бегемот це побачив, як одразу став білим як крейда.

– Ой! – здивувався лікар. – Чому бегемот такий білий? Адже бегемоти сірі. Білими бувають миші, але не бегемоти.

– Це особливий бегемот, дуже рідкісний вид, – пояснив марабу. – Це білий бегемот, він у світі один такий.

– Але хвилину тому він був нормального сірого кольору, – заперечив лікар.

– Так, – кивнув марабу, – це в нього така особливість: то він білий, то сірий.

– Гаразд, – сказав лікар, – якщо цей бегемот такий особливий, йому обов'язково треба зробити щеплення.

І лікар почав намацувати місце на шкірі, куди можна встромити голку.

– Ах яка неприємність! – сказав лікар. – На спині в тебе занадто товста шкіра, спробую знайти інше місце.

– Ой, зараз буде боляче! – заволав бегемот і з усіх ніг кинувся геть із кабінету лікаря.

Усі побігли наздоганяти бегемота.

– Його треба повернути! Він може захворіти на жовтуху!

Але бегемот побіг спочатку на пляж, а потім додому. Він радів, що так вдало втік, і всі неприємності вже позаду.

На другий день марабу зайшов до бегемота і, побачивши його, з жахом закричав:

– Що з тобою? Ти дуже жовтий! Як лимон!

Він негайно зателефонував лікарю.

– Лікарю, що робити? Бегемот став жовтий-жовтісінький.

– Але ж ви самі казали – ваш бегемот особливий: він то сірий, то білий...

– Та ні, лікарю, ніякий він не особливий, він звичайний сірий бегемот, просто тоді він побілів від страху.

– Ах, так!.. Це інша справа. Очевидно, у нього жовтуха. Надсилаю "швидку допомогу"!

Мавпочки-санітари швидко завантажили бегемота на ношах в машину "швидкої допомоги" та відвезли до лікарні.

Через кілька днів марабу прийшов до лікарні відвідати свого хворого друга.

– Дивіться! – Закричав лікар. – Що з бегемотом? Він був сірий, білий, жовтий, а тепер він зовсім червоний! Це якийсь незвичайний бегемот!

– Ні, лікарю. Це звичайнісінький бегемот, – сказав марабу, – тільки йому соромно, що він так боявся щеплень.

Так, бегемоту було дуже соромно, а ще йому було дуже нудно лежати в лікарні.

– Розкажи мені якусь казку – попросив бегемот свого друга.

– Добре, – сказав марабу. – Слухай: "Жив собі бегемот, який дуже боявся робити щеплення..."