Батьківський скарб

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони велике господарство, гарний будинок, багато земель. Але найбільшим багатством сім’ї були їхні діти. Бог подарував їх аж тринадцять, сім синів та шість дочок.

Але, на жаль, вони не мирилися одне з одним. Не минало такого дня, щоб хтось не посварився або не нашкодив братові чи сестрі. А все через спадок. Кожен хотів прибрати до своїх рук усе батькове багатство, а бажання поділитися не виникало ні в кого.

Так проходили літа. Одного разу батько зібрав усіх дітей разом і сказав:

– Навчив я вас усього, чого сам знав. Тепер відпускаю у світ. Повертайтеся рівно через рік. А хто принесе мені найкращий подарунок, той і отримає усе добро, що я маю.

Послухали його діти та й розлетілися по різних куточках світу. Рівно через рік усі з’їхалися знову.

– Ну, що ж ви мені привезли? – запитав батько.

Найстарший син із гордістю подарував східний килим. Дочка піднесла золотий злиток. Хтось приніс шовкову тканину, інший – солодкий мед. І серед усіх цих дорогих подарунків батько побачив білу паляницю. Це був подарунок сина Іванка.

– Я знайшов те, що шукав! – промовив чоловік. – Хліб – найцінніший скарб на світі. Я щасливий, що хоч хтось опанував мою науку. З гордістю віддаю усе, що маю, тобі, Іване. Я впевнений, що ти будеш добрим господарем!