Багатий Марко

В одному селі жив колись багатий чоловік на ім’я Марко. Жив собі Марко, господарював і в гості Бога чекав.

Одного зимового дня приходить до нього бідний чоловік і проситься на ніч. Марко думав і так, і сяк, а все ж таки вирішив дати прихисток бідняку на одну ніч. Покликав своїх наймитів та й наказав:

– Візьміть соломи та киньте в комірчину, де буде ночувати цей чоловік. А самі сидіть поряд та глядіть, щоб нічого цей незнайомець не поцупив!

От бідняк, коли надворі стемніло, ліг спати. А наймити й собі стали мудрувати, як же і їм поспати вночі і хазяйського добра не проґавити. Раптом із щілини дверей комірчини, в якій спав незнайомець, вони побачили дивне світло та й голоси якісь почули. Спочатку наймити злякались, а далі тихенько кинулись до дверей і стали слухати:

– Господи, в сусідньому селі в одної бідної жінки народилося двоє дітей. Яку долю ти їм напророчиш?

– Одне дитя помре, не доживши й до ранку, а друге споживе все Маркове багатство, – тихо промовив Господь.

Зрозуміла сторожа, кого насправді вони стережуть і дуже злякались. Довго сперечались, чи повідомити про почуте хазяїна, чи не варто. Вранці, коли гість попрощавшись пішов собі, впали вони в ноги Маркові і розповіли про нічне видіння.

Кинувся Марко по сусідніх селах шукати жінку, яка цієї ночі народила двійню. Бо ж наймити почули лише кінець розмови, тому вони й не знали в якому селі народились малята.

Побувавши не в одному селі, знайшов Марко бідну жінку, в якої щойно померло одне з новонароджених дітей, а другого їй нічим було нагодувати. Дуже зрадів Марко, запропонував жінці грошей за дитину і викупив її, пообіцявши, що дитина ні в чому не буде мати потреби і буде йому за рідного сина.

Насправді він думав лише про те, як зжити маля зі світу. Як надумав, то так і зробив. Викинув маля в кучугуру снігу, сподіваючись, що воно замерзне і помре, поки його хтось побачить. Так би воно й трапилось, та їхали незабаром цигани цією дорогою. Помітили маля, підібрали його. Заїхали в село, де жив Марко, та й давай всім розповідати про свою знахідку.

Коли дізнавсь Марко, що хлопчик не вмер, то знову почав думати як його згубити. Відправив наймита до циган з грошима і наказав:

– Що хочеш роби, говори, а без хлопця не приходь!

Як отримав Марко те, що хотів, то посадив дитя в бочку, засмолив її і викинув у річку, в тому місце, де була стрімка течія.

Цілу ніч пливла бочка річкою, а вранці її побачили три монашки, які саме прали біля річки. Витягли вони бочку на берег і, почувши дитячий плач, розбили її, забрали малюка в монастир, де вони жили.

Люди ж, почувши про таку дивну знахідку, стали приходити до монастиря, щоб побачити дитя, яке вони вважали святим. І монастир став процвітати, з’явились гроші на його ремонт і утримання.

Почув про це чудо й Марко через кілька років, і знову вирішив цей жадібний чоловік знищити хлопчика, хоча вже мав і власну дочку. Та тільки цього разу вже ніхто не погодився продати йому хлопця.

Повернувся він додому. Думав вдень і вночі, як вбити хлопця і нарешті надумав. Дочекався Марко, коли хлопець виріс, став дорослим, і приїхав знову в монастир. Тільки цього разу він вирішив діяти хитріше. Запропонував хлопцеві одружитися з його красунею-дочкою. Сам вдав себе за дуже хворого, відправив хлопця до себе додому з листом, в якому наказав своїм повіреним негайно його вбити.

Хлопець, ідучи до Марка, стомився, приліг і заснув. Саме в цей момент з’явились біля нього ангели і замінили лист, який написав Марко, на інший, в якому наказувалося негайно відгуляти весілля цього хлопця з його дочкою.

Через кілька днів приїжджає Марко додому і застає щасливу дочку, а поряд з нею хлопця, якого сподівався вже ніколи не побачить. В цей момент не витримало зле серце Марка і він одразу вмер. А його дочка разом з чоловіком жили довго і щасливо.