Бабусина казка

Була в селі одна сім’я – тато, мама та дочка. Мама працювала на фермі, тато у полі, а маленька дівчинка Маруся залишалася сама вдома і носила обід у вишитому рушникові на поле своєму татові.

Одного разу Маруся понесла їжу татові в поле, але тато сказав, що він повільно працював і йому треба наздогнати по роботі інших людей. Дитина поклала їжу на землю, а сама побігла ловити метелика, який саме пролітав над нею.

Цю їжу помітило зайченя, яке пробігало полем у пошуках капусти чи моркви. Воно вирішило пообідати, а рушника узяти собі. Довговухе так і зробило. Розгорнуло рушник і вийняло їжу, а рушничок забрало і побігло до лісу. Воно показало свою знахідку друзям – білочці, їжачку, борсуку і ще одному зайченяті на ім’я Куцохвостівочка. Зайченя, яке знайшло рушник, називалося Кося Вухань. Кося покликав своїх друзів і показав їм рушник.

– Подивіться, що я знайшов, – гордо промовив він, стаючи на пеньок, щоб усім було видно, який прекрасний білий рушничок.

– Але ж для чого він? – задумалося білченя і тут же вигукнуло:

– Я знаю, я знаю! Ось він для чого!

І воно зав’язало рушник як хусточку. Всі засміялися, бо хустинка зав’язана на носі в білченяти.

– Ні, ні! – раптом скрикнула Куцохвостівочка, – ось він для чого!

І вона зав’язала банта з рушника.

– Неправильно ви думаєте. Ось він для чого, – сказав їжачок і поклав на рушник яблуко, яке він саме ніс додому.

– Обережно, ти його замастиш, – вигукнув борсучок і обгорнув свою шийку.

Кося не встиг показати для чого, на його думку, рушник, бо тут з’явилася Маруся, яка пішла шукати загублене. Дівчинка налякала звірят і вони втекли. Потім вона узяла рушничок і розстелила його на землі, розклала їжу і покликала батька. Вони разом сіли обідати.