Анабель

Жила на світі корова. Звали її Анабель. У неї часто болів живіт. Але якось вона врятувала корабель від корабельної аварії.

Це сталося одного туманного дня, Анабель паслася на лузі у Корнволі, біля самого берега моря. Туман був такий густий, що вона не бачила навіть свого носа і випадково проковтнула колючий будяк.

Ой-Ой-ой! Як заболів у неї живіт! Анабель голосно замукала.

А в цей самий час по морю плив великий корабель.

Капітан підніс до очей підзорну трубу, але не побачив нічого, крім туману.

– Де ми зараз знаходимося? – запитав він старшого помічника.

– Точно не знаю, сер! Десь біля берегів Корнвола.

– Дайте сигнал, – сказав капітан.

Старший помічник капітана дав сигнал.

– У-У-У-У-У-У-У! – загула сирена.

Анабель почула сирену і подумала:

Напевно, ще одна корова з’їла будяк і в неї теж заболів живіт. Треба покликати доктора. І вона замукала у відповідь.

– Слухайте! – сказав капітан.

Старший помічник зупинив сирену і прислухався. Крізь шум хвиль і туман до них долинуло:

– Му-у-у-у-у-у-у!

– Це мукає Анабель, – сказав капітан. – Отже, ми десь поруч з її галявиною. – І він, не гаючи часу, віддав наказ: – Моп, сташина! Ах, ні: стоп, машина!

– Повний назад!

– Кинути якір!

– Дати сигнал!

Якір вдарився об дно, корабель зупинився, а сирена знову загула: у-у-у-у-у-у-у!

Капітан подивився за борт. Тут визирнуло сонце, і він побачив, що дуже вчасно зупинив корабель: ще хвилина, і вони б розбилися об гострі скелі.

Йому вдалося врятувати корабель тільки тому, що він почув, як мукає Анабель.

Раптом він знову почув:

– Му-у-у-у-у-у-у! Му-у-у-у-у-у-у!

Дивно, – подумав він. – Анабель ще досі мукає, може, у неї болить живіт?

І він послав на берег корабельного лікаря з таблетками, лікувати Анабель.

– Передайте їй ще оце! – сказав він і вручив доктору маленьку коробочку з великою срібною медаллю.

Коли доктор зійшов на берег, Анабель ще досі мукала, але доктор порадив їй прийняти таблетки, і живіт відразу перестав боліти.

– Капітан просив мене передати тобі ще оце, – сказав доктор.

Він дістав коробочку, яку капітан вручив йому, і показав Анабель. На коробочці було написано:

Анабель від капітана – за порятунок корабля.

А в коробочці лежала справжня срібна медаль. Доктор повісив медаль Анабель на шию. Анабель дуже пишалася.

– Твоє мукання врятувало наш корабель, – сказав доктор. – А тепер я маю поспішати, оскільки нам треба плисти далі, в Америку.

І він повернувся на корабель.

Сонце світило яскраво, туман розвіявся.

Анабель подивилася на море.

– М-у-у-у! – сказала в

она.

– У-у-у! – відповів корабель.

Корабель відпливав усе далі, і У-у-у робилися все тихіше. Але капітан ще міг розгледіти в підзорну трубу Анабель з медаллю на шиї.

– Му-у-у-у! – говорила Анабель, дивлячись у море. – Му-у-у-у!

І з великого корабля у відкритому морі у відповідь лунало: У-у-у!

Анабель почувалася дуже щасливою, вона щипала травичку, а її медаль так і сяяла у яскравих променях ранкового сонця.