Вірші Лесі Українки - читати онлайн

Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю,

Стій, серце, стій! не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно!

Ти не мій! розлучив нас далекий твій край, І вродлива чужинка забрала!

Хто мене виведе з цього Єгипту, з краю неволі, з оселі роботи? Син чоловічий, обранець господній?

У темряві таємній серед ночі До мене часто гість непевний приліта,

Вороги: Геть їх, поетів! навіщо їх співи? Хто тепер слухать їх рад?

(Середньовічний мотив) На країну Італьянську

Мені в сю ніч приснився ясний місяць, високе небо, вільний винокол.

В великому місті в розкішну теплицю Дівчина прийшла молода,

Далебі не стане мочі, - подуріли мужики!

Закине свій промінь ясний До тебе в віконце, -

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється - ожива,

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Ти знаєш, що ти - людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя - єдина,

Україно, п’ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці