Вірші Лесі Українки - читати онлайн

Імпровізація Через тумани лихі, через великеє горе

Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають,

Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні

До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься.

Безжалісна музо, куди ти мене завела? Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм?

Тебе я, може, зраджу. В ту годину, як таємницею весь світ укриє мла,

Фантазіє! ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

«Хай буде тьма!» - сказав наш бог земний. І стала тьма, запанував хаос, Немов перед створінням світу. Ні, ще гірше

Когда цветет никотиана И точно светит из тумана, Как будто падшая звезда,

Здавен, було, марю: коли б мені сила, то я б у той храм таємничий вступила,

Лагідні веснянії ночі зористі! Куди ви од вас полинули?

Якби мої думи німії та піснею стали без слова,

Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас.

Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся,

Слов’янщина! - який величний гук, Який широкий і містичне темний. І скільки літ і як багато рук