Вірші Лесі Українки - читати онлайн

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала

Море стелиться чорним, важким оксамитом, небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом,

Пишно займались багрянії зорі Колись навесні,

Колись давно, під сонцем полудневим, Серед мовчазної розлогої пустині

Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях,

Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться Провадить знов розмови запальні,

Весняної ночі, як в небі високо Стоять білі хмароньки в крузі; Як вітер шепоче й зітхає глибоко

Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна:

Не дивуйтесь, що квітом прекрасним Розцвілася дівчина несміла, -

Eternal spirit of the chainless mind! Brightest in dungeons, Liberty, thou art, For there thy habitation is the heart,

I М і р і а м Він там, він все сидить так нерухомо, як те каміння, що навколо цього.

В тридев’ятім славнім царстві, де колись був цар Горох, є тепер на господарстві

Ви чули казочку про край царя Гороха? Чи знаєте, чому людей там стало «троха»? Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг,

Козак умирає, дівчинонька плаче: “Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!”

Росла в гаю конвалія Під дубом високим,