Вірші Лесі Українки - читати онлайн

Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав!

Країно рідная! ох, ти далека мріє! До тебе все летять мої думки.

У місті панує велика тривога. Туманом окутала вража облога, І голод грозиться страшною рукою,

(Фантазія) Сиділи ми при згаслому багатті

Я не боюсь бунтівників, у мене з ними згода, я не покличу козаків,

Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка;

Що за диво, що за нове чудо!.. Перед світом у святу неділю Вельми дивний сон мені приснився,

(Апокриф) «Чутно крик в Рамі, великий плач і скарга, Рахіль плаче по дітях своїх і не може потішитись, бо їх немає». (Єв. Матв. 2, 18)

Годі тепера! ні скарг, ані плачу, Ні нарікання на долю, - кінець! Навіть і хвилю ридання гарячу

Чи є кращі між квітками Та над веснянії?

Я на старім кладовищі лежала, тиша могильна круг мене співала, тиша могильна співала:

На весіллі бринять чарочки, - Хай здорові живуть молодята!

Не дивися на місяць весною, - Ясний місяць наглядач цікавий,

В темну ніч ми зібрались громадкою йти так поважно, немов у пригоді мали стати кому, а проте без мети,

Сон літньої ночі колись мені снився. Коротка та літняя нічка була, І сон був короткий, - він хутко змінився