Вірші Лесі Українки - читати онлайн

- Королівно, ясна панно, ви себе навік згубили! Що з’єднало вас зо мною,

Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині

У легендах стародавніх справедливості немає,

Була в мами доня, Любка чорнобрива, Розумная, гарна та нетерпелива. Було, часом мама в місто виїжджає, -

Був ясний день, веселий, провесняний, До нас у хату крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків,

На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала, А хто стрівався на шляху зо мною,

(Гумореска) Поет (сидить за столом, крутить в руках перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але папір все зостається білим. Зітхає)

Кучері темні уквітчала хмарка цвітом з гранати огнистим,

Ой палка ти була, моя пісне! Як тебе почала я співати, В мене очі горіли, мов жар,

- На добридень, ти моя голубко! «На добридень, мій коханий друже!» - Що ж сьогодні снилось тобі, любко?

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,

Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Миг може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських,

Колись нашу рідну хату Темрява вкривала,

Не він один її любив, віддавна Україну поети славили в піснях,

У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Буди золотії віки,