Вірші Івана Франка - читати онлайн

Чом головку ти схилив додолу, Спер на ручку скрань ту мармурову, А очима в далі десь блукаєш,

Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак

Судіть мене, судді мої, Без милості фальшивої! Не надійтесь, що верну я

В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга - Так бачу я його; Нестаток, і тяжка робота, і натуга

Глянь на криницю тиху, що із стіп могили Серед степу сльозою тихою журчить; В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,

Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице,

Як ти могла сказати се так рівно, Спокійно, твердо? Як не задрижав Твій голос в горлі, серце в твоїй груді

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара,

«Сумоглядні ваші співи, Все лиш горе та неволя, Мов нема ніяких цвітів

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько - колюче терня?

Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерти

Весно, що за чудо ти Твориш в моїй груди? Чи твій поклик з мертвоти

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється - ожива,

Україно, п’ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці

Арфами, арфами - золотими, голосними обізвалися гаї, самодзвонними: