Війна грибів із ягодами

Спекотного літа чого тільки не знайдеш у лісі! І грибів усіляких, і ягід: суниць та чорниць, малини й ожини, чорної смородини.

Ходять дівчата лісом, ягоди збирають, пісень співають. А гриб-боровик сидить собі під дубочком, бундючиться, надимається, із землі пнеться та на ягоди гнівається:

— Бач, скільки їх уродило! Колись і нас шанували, і ми були в пошані, а тепер ніхто й не гляне на гриби! Ну, заждіть же! Нас, грибів, сила велика. Здолаємо ми солодку ягоду, витіснимо її з лісу!

Надумав боровик війну затіяти. Сидить під дубом, на всі гриби поглядає та починає військо скликати:

— Ану, вовнянки, виходьте на війну!

Відмовилися вовнянки:

— Ми вже старенькі бабусеньки, не до війни нам!

— Тоді йдіть ви, опеньки!

Відмовилися опеньки:

— У нас ніжки надто тоненькі, не підемо на війну!

— Гей ви, зморшки! — гукнув боровик. — Збирайтеся воювати!

Відмовилися й зморшки:

— Ми вже старі дідусі, куди нам на війну!

Розсердився гриб, розгнівався боровик та як гукне на весь ліс:

— Грузді, ви хлопці дружні! Ходімо зі мною воювати, пихату ягоду здолати!

Озвалися грузді та підгрузді:

— Ми грузді, брати дружні! Підемо з тобою на війну проти лісової та польової ягоди! Шапками її закидаємо, п’ятами затопчемо!

Тільки-но це промовили, як дружно полізли грузді із землі. Сухе листя над їхніми головами здіймається, грізне військо піднімається!

«Ой, бути лихові!» — думає зелена травичка.

Аж тут саме прийшла до лісу тітка Варвара — широкі кишені, з великим кошиком у руках.

Побачила вона незліченне груздеве військо, аж ахнула, присіла та й заходилася гриби один за одним збирати й до кошика складати.

Назбирала повнісінький кошик, ледве додому донесла!

А вдома розібрала гриби за родом та званням: вовнянки — у діжечки, опеньки — у барильця, зморшки — у берестяні козубці, грузді — у кошики.

А найбільший гриб-боровик потрапив у в’язку: нанизали його на нитку, висушили та й продали.

Відтоді перестали гриби з ягодами воювати.