Вередлива киця

Дівчинка сиділа за столом і малювала картинки. Раптом прийшла смугаста Киця й почала дивитися, що робить Дівчинка.

— Що це ти малюєш? — запитала цікава Киця.

— Я малюю для тебе будиночок, — відповіла Дівчинка. — Дивися: ось дах, ось димар, а це двері...

— А що я там робитиму?

— Топитимеш піч, варитимеш кашу.

І Дівчинка намалювала, як із димаря будиночка здіймається дим.

— А де віконце? Адже киця любить стрибати у віконце!

— Ось тобі віконця. Одне, друге, третє, четверте... — сказала Дівчинка й намалювала чотири вікна.

— А де я гулятиму?

— Ось тут.

Дівчинка намалювала навколо будиночка паркан.

— Це буде садок, — сказала вона.

Киця подивилася й фиркнула:

— Хіба це садок? Тут же нічого немає!

— Зачекай, — усміхнулася Дівчинка. — Ось тобі клумба з квітами, ось яблуня зі стиглими яблуками, а тут город: росте морква, росте капуста...

— Капуста! — скривилася Киця. — А де я рибку ловитиму?

— Ось тут...

І Дівчинка намалювала ставок, а в ставку — рибок.

— Це вже краще... А пташки будуть? — запитала цікава Киця. — Я люблю пташок.

— Будуть. Ось курочка, ось півник, ось гусак, а ось і троє маленьких курчат.

Тут Киця раптом облизнулася, замуркотіла й тихенько запитала:

— Ну... а мишки там будуть... у будиночку?

— Ні, мишок не буде.

— А хто ж тоді охоронятиме мій будиночок?

— Його охоронятиме... — Дівчинка намалювала будку. — Ось цей песик Бобик.

Киця навіть смикнула хвостом, а шерсть у неї відразу настовбурчилася.

— Не подобається мені твій будиночок, — сказала Киця. — Не хочу я там жити!

І пішла, ніби її хтось образив.

Отака була вередлива Киця.